17 Лютого 2025
Тетяна Стахівська: “Семінари, зустрічі з експертами та мовна практика допомогли мені краще зрозуміти австрійське середовище та додали впевненості в адаптації”
Тетяна Стахівська, учасниця програми “Професійний інтеграційний ХАБ 2.0” (Office Ukraine Vienna)
Вступ
- Вік: 50 років
- Місто проживання в Україні до повномасштабного вторгнення (вимушеного переселення): Київ
- Спеціалізація: керівниця агенцієї Creascope
ПРОФЕСІЙНИЙ ДОСВІД
Протягом своєї кар’єри я активно займалася розбудовою креативних спільнот та розвитком освітніх проєктів для українських фахівців, зокрема у сфері продуктового дизайну, моди, графічного дизайну, стратегічного дизайну, маркетингу тощо. Мій професійний досвід охоплює як роботу з клієнтами на позиції маркетинг-директора та керівника рекламної агенції, так і власний бізнес — агенцію Creascope.
У 2007 році я стала співзасновницею агенції Creative Initiative, більш відомої серед професіоналів як Creascope завдяки однойменній креативній бізнес-конференції. Моєю головною місією було передавати знання від провідних європейських практик українській креативній спільноті та представникам малого та середнього бізнесу (SME). Я прагнула надихати людей, формувати прогресивне бачення майбутнього та пропонувати 360-градусну перспективу. Через різні професійні освітні події нам вдалося створити потужну спільноту агентів змін та інноваційних компаній, ефективно налагоджуючи креативний міст між Україною та Європою.
Одним із найважливіших професійних викликів для мене став 2007 рік, коли я розпочала співпрацю з Лідевей Еделькорт та її тренд-бюро Trend Union. На той момент вона також очолювала Академію дизайну в Ейндховені та керувала Trend Union у Парижі. Ця співпраця стала визначальною для моєї кар’єри та світогляду.
ВИМУШЕНА ЕМІГРАЦІЯ
Я приїхала до Австрії за тиждень до початку повномасштабного вторгнення росії в Україну під час відпустки моєї доньки. У нас були зворотні квитки до Києва на 2 березня. Коли почалася війна, це був справжній шок. Можна сказати, що всі розуміли, що таке може статися, але ніхто не очікував, що це буде реальністю.
Нам вдалося продовжити перебування в невеликому австрійському селі ще на шість місяців, а згодом ми переїхали до Нормандії у Франції, де громадська організація надала житло для українців. У цей період я була неймовірно вдячна за доброту та підтримку великої кількості відкритих серцем людей, які допомагали нам адаптуватися в незнайомому середовищі.
ЖИТТЯ В АВСТРІЇ
Коли стало зрозуміло, що війна не закінчиться швидко, у травні 2023 року ми вирішили переїхати до Відня — міста з кращими можливостями для роботи завдяки його міжнародному середовищу та англомовним спільнотам. До того ж, тут уже оселилися знайомі з Києва. Психологічно Австрія здавалася ближчою до України, що також було важливим для мене.
Хоча я була знайома з Австрією раніше, життя у Відні стало для мене абсолютно новим досвідом, і перші місяці були нелегкими. Звичайні побутові справи здавалися складними, і я була надзвичайно вдячна за будь-які практичні поради щодо того, як тут усе влаштовано. Професійно я зрозуміла, що більше не можу продовжувати свою діяльність у тому форматі, як раніше. У мене не було достатньо енергії та чіткого розуміння потреб австрійської професійної аудиторії. Відкриття бізнесу, пов’язаного з інтелектуальними продуктами, потребує часу та міцних професійних зв’язків.
Перший крок до налагодження таких зв’язків я зробила вже через місяць після переїзду у травні 2023 року. Разом із моєю подругою Юлією Мухоїд ми звернулися до Vienna Design Week з пропозицією організувати виставку українських продукт-дизайнерів і митців. На наше приємне здивування, команда VDW одразу відповіла згодою та надала простір. Ця підтримка відновила мою енергію та ентузіазм. Підготовка до виставки стала для мене найщасливішим періодом із початку війни. Це був волонтерський проєкт, але мене мотивувало бажання показати красу, інноваційність і сучасність українського дизайну.
Під час цього процесу я на власному досвіді зрозуміла, що означає бути чужинцем у новому місці. Побудова рівноправних професійних відносин у чужій країні з іншим менталітетом і правилами вимагає багато часу та зусиль.
Я згадала книгу Генрі Форда, яку читала під час попереднього етапу професійної трансформації. Її просте, але потужне послання залишилося зі мною і досі мене надихає: “Ніколи не здавайся”.
Тим, хто живе за кордоном (і не тільки), я порадила б продовжувати навчання: вивчати мови, історію, нові дисципліни; знайомитися з людьми, поглинати нові знання та будувати мережі. Усе це допомагає відновлювати енергію — один із найцінніших ресурсів, який ми маємо.
“Професійний інтеграційний ХАБ”
Я дізналася про “Професійний інтеграційний ХАБ” через соціальні мережі. Побачивши допис Яни Барінової у Facebook, я відразу подумала: “Яка чудова ініціатива, треба спробувати!”.
Програма надала мені можливість співпрацювати з фахівцями в Австрії, що є надзвичайно цінним на цьому етапі мого життя. Ще одна важлива перевага — знайомство з висококваліфікованими українцями. Кожна зустріч відкриває нові інсайти, дає практичні поради та можливість знайти однодумців. Це справжнє везіння!
Семінари, зустрічі з експертами та мовна практика допомогли мені краще зрозуміти австрійське середовище та додали впевненості в адаптації.
Я завжди цікавилась причинно-наслідковими зв’язками, і кожна розмова під час програми допомогла мені скласти цілісне уявлення про те, де я зараз перебуваю. Я вчуся у своїх колег процесам прийняття рішень, ключовим критеріям. Мені здається, що рівень позитивності, взаємоповаги та готовності допомогти формує унікальну “корпоративну культуру”, яка відрізняється від того, що я бачила в Україні.
У моїй нинішній організації глибоке розуміння українського контексту та зв’язки з українськими професіоналами стали важливими перевагами. Вони допомагають зміцнювати міст між Австрією та Україною.
Фото: Valerie Loudon