9 Липня 2024
Матільда Чередніченко: “Це нормально – мати певні труднощі, але важливо не втрачати з поля зору свої цілі та бажання”
Матільда Чередніченко, учасниця програми “Професійний інтеграційний ХАБ 1.0”
- Вік: 23 роки
- Місто проживання в Україні до повномасштабного вторгнення: Київ
- Спеціалізація: Куратор / Менеджер заходів
ПРОФЕСІЙНИЙ ДОСВІД
До повномасштабного вторгнення я працювала на кіностудії, яка входить до Національної спілки кінематографістів України. Я брала активну участь у різних кінопроєктах. До моїх обов’язків входили робота на знімальному майданчику та обробка архівних матеріалів. Я також виконувала обов’язки менеджера заходів та координатора на фрілансі. Незважаючи на виклики, що виникли через динамічну природу індустрії під час COVID, я отримувала задоволення, втілюючи творчі ідеї в життя.
Однак, незрозумілий політичний та економічний ландшафт створив значні труднощі для кіноіндустрії в Україні. Нестабільність ускладнює планування довгострокових проєктів або забезпечення фінансування для виробництв. Агресія росії проти України суттєво вплинула на багато аспектів життя, включаючи сектор мистецтва та культури, що призвело до призупинення або скасування багатьох проєктів через питання безпеки та нестачу фінансування. Кіноіндустрія постраждала особливо сильно, багато робочих місць не можуть функціонувати в поточних умовах. Незважаючи на ці виклики, серед українських професіоналів панує стійкий дух, багато з них шукають і знаходять способи продовжувати свою роботу онлайн або навіть під час повітряних тривог.
ВИМУШЕНА ЕМІГРАЦІЯ
Війна застала мене зненацька. Пам’ятаю, як мене близько 4 чи 5 ранку раптом розбудив дзвінок мами, яка повідомила, що все почалося. У відчутті хаосу і невизначеності ми з родиною, сусідами та моїм собакою, провели наступні два тижні в місцевому підвалі, який став для нас бомбосховищем. Ці тижні були наповнені стресом і тривогою, оскільки ми опинилися у війні. Зрештою, я прийняла важке рішення покинути свою країну.
Ми планували виїхати з моєю мамою та собакою евакуаційним потягом, але коли дісталися до станції, вона була переповнена, і лише діти та жінки могли сісти на борт. На мить я задумалася залишитися в Києві, але мама переконала мене їхати вперед і чекати їх на кордоні. Місце призначення поїзда було невідоме, і пасажири дізнавалися його лише по прибуттю. Наступні дні я провела в маленькому українському селі поблизу румунського кордону. Пізніше мама повідомила мені, що друг родини запропонував мене прийняти. Таким чином, я їхала одна через Румунію та Угорщину, перш ніж дістатися до Австрії. Уся поїздка зайняла близько тижня.
Протягом наступних двох тижнів я жила у друзів, поки ми не знайшли притулок для біженців у місцевому чоловічому монастирі на горі Капуцинерберг, де я провела наступні дев’ять місяців. Протягом цього часу я організувала кілька заходів, пов’язаних з Україною. Перший проєкт, спільно організований з місцевою НУО “Ukreate Peace” у липні 2022 року, був благодійною вечерею з традиційною українською кухнею та арт-аукціоном “Під відкритим небом”. На цьому заході були представлені роботи, подаровані різними українськими та європейськими художниками. Другий захід – Український кінофестиваль “Homeward Bound”, який підкреслив різноманітність української кіносцени. Всі зібрані пожертви були спрямовані у фонд “Ukreate Peace” для допомоги українцям, які нині живуть у землі Зальцбург.
ЖИТТЯ В АВСТРІЇ
Приїхавши до Австрії, я зіткнулася з багатьма викликами, адаптуючись до нової реальності. Перший і, можливо, найважчий виклик полягав в усвідомленні, що війна набуде таких масштабів і триватиме так довго. Це був сюрреалістичний момент, який змусив усіх нас зіткнутися з суворою реальністю переселення та нестабільності.
Одним із ключових викликів була адаптація до нового середовища та встановлення почуття нормальності серед хаосу. Це було схоже на життя у підвішеному стані, коли більше не було переконання, що я повернуся додому, як і відчуття інтегрованості до нового середовища. Ця перехідна фаза супроводжувалася почуттям дезорієнтації та переїздом, оскільки я намагалася побудувати життя з нуля.
Крім того, значні труднощі створювали мовний бар’єр і пошук відповідного житла. Орієнтуватися в іншомовній країні було дуже складно, труднощі виникали всюди, від покупок продуктів до доступу до державних послуг.
У цих викликах я знайшла розраду та підтримку в невеликих ритуалах і повсякденному житті. Прості миті, такі як насолода чашкою кави під час ранкової прогулянки з моїм собакою, дозволяли мені відчувати життєву енергію та “нормальність” серед невизначеності. Ці моменти стали рятівним кругом, нагадуючи мені про радість і красу життя, навіть коли я зустрічала труднощі на своєму шляху.
Моя порада українцям, які зіштовхуються з подібними викликами, – продовжувати рухатися вперед і шукати шляхи для зростання та самопізнання. Це нормально – мати певні труднощі, але важливо не втрачати з поля зору свої цілі та бажання. Довіряйте своїм інстинктам і слідуйте за серцем, навіть коли шлях попереду здається невизначеним. Сила і рішучість – ваші найважливіші активи у подоланні перешкод та побудові нормального життя на новому місці.
“ПРОФЕСІЙНИЙ ІНТЕГРАЦІЙНИЙ ХАБ”
Я дізналася про “Професійний інтеграційний ХАБ” через соціальні мережі. Після перегляду репостів від установ, за акаунтами яких я стежу, і різних каналів, що оголошують відкриті конкурси, я зацікавилася організаціями, що беруть участь у проєкті. Мотивована можливістю особистісного та професійного зростання, я вирішила подати заявку. Порівнюючи культурні ландшафти України та Австрії, я помітила значні відмінності у робочих процесах. В Україні зазвичай існує розмежування між мейнстримом і андеграундом, тоді як в Австрії спостерігається більше інтеграції та згуртованості в культурній спільноті. Цілісний підхід до мистецтва та культури – це те, що я прагну бачити в Україні, оскільки він сприяє більш інклюзивному та яскравому творчому середовищу.
ПЛАНИ ПІСЛЯ УЧАСТІ У ПРОГРАМІ
Стажування у програмі “Професійний інтеграційний ХАБ” значно вплинуло на мої професійні амбіції. Я сповнена рішучості шукати можливості в культурних установах Австрії. Хоча я поки не знайшла посаду, я не втрачаю надію та залишаюся активною у пошуку роботи. Досвід та знання, отримані під час стажування, надали мені цінні навички та глибше розуміння європейських робочих процесів.