18 Лютого 2025
Катерина Голубова: “Я постійно відчувала “синдром самозванця”, але обираю фокусуватися на почутті вдячності за можливість, а не на почутті провини”
Катерина Голубова, учасниця програми “Професійний інтеграційний ХАБ 2.0” (MQ – MuseumsQuartier Wien)
Вступ
- Вік: 32 роки
- Місто проживання в Україні до повномасштабного вторгнення (вимушеного переїзду): Київ
- Спеціалізація: Івент-менеджмент, створення концепцій
ПРОФЕСІЙНИЙ ДОСВІД
До вторгнення я працювала в івент-агентствах України. Ми організовували масштабні заходи, такі як міжнародні галузеві форуми, конференції, корпоративні заходи, церемонії нагородження, презентації продуктів і фестивалі. На момент вторгнення я працювала концепт-мейкеркою, відповідала за розробку тематик заходів, контенту, сценаріїв та інших креативних матеріалів для кожної події.
Отримавши диплом з менеджменту організацій, я замислилася, який саме аспект цієї сфери мене найбільше захоплює. Було багато цікавих дисциплін: ухвалення управлінських рішень, маркетинг, управління ризиками, інноваційний менеджмент… Але я точно знала, що хочу працювати в сфері, яка поєднує пристрасть і значущість. Я дізналася про “івент-маркетинг” і вирішила, що моєю місією буде допомагати суспільству через роботу компаній, одночасно приносячи їм PR-переваги.
Оскільки управління івент-проєктами не було моєю спеціальністю за освітою, я почала волонтерити на міських заходах, проходити курси з івент-менеджменту та відвідувати майстер-класи від професіоналів галузі. Після одного з таких майстер-класів я подала заявку до провідної компанії, де працював спікер, і мене взяли. Саме так усе почалося.
Івент-індустрія дуже чутлива до соціальних та економічних потрясінь. Щойно вона почала відновлюватися після пандемії коронавірусу, як розпочалося повномасштабне вторгнення. Але я вважаю, що українці – неймовірні люди: сильні, швидкі, працьовиті й віддані своїй справі. Після вторгнення багато івент-агентств не зупинили свою діяльність, а перенаправили свої навички проєктного менеджменту на волонтерство, соціальну підтримку та розвиток культурних ініціатив.
Звичайно, вижити івент-компаніям у воєнних умовах складно, але цей рік показав, що, попри великий стрес, людям потрібні позитивні емоції так само, як їжа чи сон. Ринок адаптується, додаючи в заходи новий зміст – вдячність і справжнє святкування життя. Я продовжую підтримувати своїх колег онлайн і залишаюся частиною індустрії.
ВИМУШЕНА ЕМІГРАЦІЯ
Війна застала мене в Києві – я прокинулася вранці від вибухів.
На початку повномасштабного вторгнення я поїхала до Литви разом із частиною своєї родини. Там я долучилася до волонтерської організації, і наступні шість місяців ми організовували мітинги та концерти на підтримку України. У мене залишилися дуже теплі почуття до цієї країни. Підтримка місцевих людей була безцінною. Зараз моя родина живе там, і я часто приїжджаю до них. Литва для мене залишається другою домівкою.
ЖИТТЯ В АВСТРІЇ
Знайти квартиру було непросто, але якщо все робити правильно, це можливо. Німецька мова не здається мені дуже складною, бо я люблю вивчати мови, але поки я не можу говорити вільно, деякі процеси залишаються викликом. Найскладніше – знайти кваліфіковану повноцінну роботу.
Я вже пробувала працювати у своїй сфері в Австрії. Цього року мені випала нагода працювати на фестивалі Klima Biennale, що тривав три місяці. Його тема мене дуже зацікавила. Зміна клімату – ще одна глобальна проблема, яка, поряд із воєнною агресією, потребує негайних рішень і дій.
Якби я могла звернутися до себе на початку свого шляху в Австрії, я б сказала: “Твої змішані почуття – це нормально, вони минуть, і ти все подолаєш. І якщо є можливість, намагайся швидше вивчити мову.”
Моя порада українцям за кордоном: інтегруйтеся, але залишайтеся пов’язаними з Україною через дії – відвідуйте українські заходи, підтримуйте культуру та митців, протидійте пропаганді. Це допоможе вам відчувати єдність і приналежність до спільноти.
“Професійний інтеграційний ХАБ”
Рік тому я побачила рекламу програми “Професійний інтеграційний ХАБ” в Instagram. Потім кілька друзів з України та інших країн також надіслали мені цю інформацію. Рекламна кампанія спрацювала чудово! Я подала заявку, але спочатку не пройшла відбір. Я знала, що мені потрібно покращити свою німецьку, і сподівалася на ще один шанс. Як кажуть, “доля готує тобі щось краще” – цього року я подала заявку знову і отримала стажування в MuseumsQuartier. Саме туди я раніше подавалася самостійно й дуже хотіла потрапити.
Я б описала “Професійний інтеграційний ХАБ” як літній табір для дорослих професіоналів. Тут про нас дбають. У програмі є професійні зустрічі з експертами, заходи для спільноти, екскурсії. Я дуже вдячна організаторам за їхню відданість і підтримку.
Що мене найбільше здивувало в австрійській корпоративній культурі – це те, як люди завжди знаходять час і сили бути ввічливими. В Україні ми говоримо більш прямо, одразу по суті, що теж є проявом турботи – збереження часу іншої людини. Обидва підходи цінні, і я використовую їх у різних ситуаціях.
Я постійно відчувала “синдром самозванця”, але обираю фокусуватися на почутті вдячності за можливість, а не на почутті провини.
Я зараз на шляху до самореалізації, і, спираючись на свій досвід, хочу поділитися кількома ключовими порадами для українців в Австрії щодо професійної самореалізації. По-перше, не відмовляйтеся від своїх кар’єрних мрій через обставини — використовуйте всі можливості. Починайте з простіших робіт, але у сфері, яка вас цікавить. Спілкуйтеся з людьми та запитуйте поради, адже вони часто готові допомогти — вам просто потрібно зрозуміти, як саме. Використовуйте свій професійний досвід для підтримки інших українців: це допоможе вам знайти відчуття сенсу, зберегти гармонію з собою і не загубитися у новій реальності. І, нарешті, поважайте спосіб життя інших людей — у нього є свої причини. Ви можете переймати підходи, які вам підходять, залишаючись вірними власним цінностям та створюючи унікальне поєднання найкращих практик.
ПЛАНИ ПІСЛЯ УЧАСТІ В ПРОГРАМІ
Стажування в програмі “Професійний інтеграційний ХАБ” суттєво вплинуло на мої професійні амбіції. До програми я знала, що маю різні навички і можу подаватися на різні вакансії. Деякі відповідали моєму досвіду, але не були мені цікавими, інші — не збігалися з моїм досвідом, але належали до сфери, яка мене цікавила, а деякі взагалі здавалися мені надуманими. Тепер я чітко розумію, ким хочу бути. Я прагну трохи змістити фокус від корпоративних заходів до культури та мистецтва. У цій сфері я можу застосувати свій досвід і бачу глибокий сенс у розвитку культури та донесенні важливих меседжів через неї.
Мій досвід буде найціннішим у сфері культурного менеджменту. MuseumsQuartier є чудовим прикладом того, як можна поєднувати культурну спадщину з сучасним мистецтвом, даючи можливість митцям з усього світу розвиватися, збагачувати сучасну австрійську культуру та вибудовувати культурні зв’язки між країнами. Було б чудово, якби в Україні з’явилася подібна інституція, яку б підтримувала держава, меценати та міжнародні організації. Після завершення війни вона могла б стати місцем, куди приїжджатимуть митці з усього світу, щоб відчути, зрозуміти і надихнутися українською свободою, за яку ми зараз боремося.
Фото: Valerie Loudon