Professional Integration HUB

Дарія Дрюченко, учасниця програми “Професійний інтеграційний ХАБ” 1.0 (Федеральне міністерство миствецтв, культури, державної служби та спорту Австрії)

• Вік: 33 роки
• Місто проживання в Україні до повномасштабного вторгнення: Київ
• Спеціалізація: кінорежисер, продюсер

ПРОФЕСІЙНИЙ ДОСВІД

До початку війни я упродовж восьми років працювала головним режисером телешоу на телеканалі 1+1 Медіа, зокрема на «ЖВЛ» (Життя Відомих Людей).

У 2018 році я заснувала власну продюсерську компанію, де ми знімали численні серіали та фільми з іноземними співробітниками, які приїжджали до України на зйомки. У 2022 році я була змушена закрити свою продюсерську компанію, якої більше не існує.

ВИМУШЕНА ЕМІГРАЦІЯ

Коли почалася війна, я була на дев’ятому місяці вагітності і не планувала переїжджати кудись. Однак, почувши вибухи, я зрозуміла, що безпечніше переїхати, навіть якщо тільки на кілька днів, до друзів у західну частину України. Дорогою до Тернополя я побачила новини про жінку, яка народила в метро через повітряні тривоги та ракетні атаки. Це настільки налякало мене, що ми вирішили негайно прямувати до кордону.

Після двох ночей у черзі на кордоні ми нарешті потрапили до Європи 28 лютого. Наш план був поїхати до Німеччини або Швейцарії, де мої партнери по фільму могли б допомогти організувати мої пологи. Але мої пологи почалися несподівано, і мій лікар порадив мені негайно припинити рух. Першим великим містом, до якого ми дісталися, був Відень.

ЖИТТЯ В АВСТРІЇ

Я нікого не знала у Відні, це було страшно, але краще, ніж народжувати в машині. Наступного дня ми пішли до української церкви та отримали всю необхідну допомогу. Я б сказала, що це не я вибрала Австрію, а Австрія вибрала мене.

Перші кілька тижнів були дуже важкими психологічно. Відень здався мені дуже суворим, повним правил, бюрократії, чужої мови та страху. Ми не розуміли жодних дорожніх знаків чи оголошень. На другий день наш автомобіль було евакуйовано, і ми не знали, де він знаходиться. Це був такий важкий час, що я щодня плакала, запитуючи себе, чому я проходжу через усе це. Але добрі люди, особливо волонтери, дуже допомогли. Протягом кількох днів я вже мала все необхідне для дитини від звичайних людей.

Я не була на передовій війни, але щодня боролася у власній еміграційній війні. На мою думку, кожен українець, який переїхав за кордон, переживає дуже важкі часи. Адже бути в іншій країні та постійно шукати своє місце під сонцем – це величезна робота. Залишити все позаду та будувати нове життя в чужій країні – це виклик, з яким не кожен може впоратися. Моя порада: НІКОЛИ НЕ ЗДАВАЙТЕСЯ! Я вірю, що ми всі можемо подолати наші труднощі та жити найкращим життям.

“ПРОФЕСІЙНИЙ ІНТЕГРАЦІЙНИЙ ХАБ”

Мій друг з Португалії надіслав мені посилання на “Професійний інтеграційний ХАБ” в Інстаграмі. Я зайшла на акаунт і відразу відчула, що це мій шанс. Моєю метою було приєднатися до будь-якої австрійської команди. Я все ще на шляху до інтеграції та продовжую прагнути професійного самовдосконалення. Я щиро вірю, що той, хто старанно працює, не може залишитися аутсайдером. Але бути біженцем – це інше. Бути хорошим працівником недостатньо; ви повинні бути найкращими та не маєте права на помилку.

Мене дуже вразило стажування, тому що я перебуваю в найкращому місці, яке тільки можна уявити. Це вершина, де приймаються всі рішення. Тут я можу побачити, як виглядає ринок культури і хто ці люди в Міністерстві. І повірте, вони чудові.

Під час стажування я ініціювала кілька проєктів, зокрема:

• Майстерня для українських митців, які подають заявки на гранти та стипендії.
• Зйомка проєкту «Українські художники в Австрії».

На майстерню прийшли сорок осіб, і я отримала вражаючі відгуки від українців. Відео будуть розміщені на сайті Міністерства культури та в соціальних мережах.

Я ніколи не працювала в Міністерстві культури України, але бачу, що тут Міністерство культури дуже зацікавлене у фінансуванні культури в усіх її формах. Вони дуже зацікавлені в сучасному мистецтві та розвитку художнього смаку серед підлітків і молоді. Установа децентралізована, кожен відділ виконує свої завдання. Такий підхід мінімізує ймовірність корупції та дозволяє їм бути гнучкими, швидкими та сучасними.

Мені дуже подобається традиція обідати разом. Весь поверх збирається, щоб насолодитися їжею та обговорити новини, проблеми та інші питання. Вони дуже відкриті та завжди готові допомогти.

ПЛАНИ ПІСЛЯ УЧАСТІ У ПРОЄКТІ

Мій головний висновок – потрібно бути відкритою і активною, не боятися пропонувати нові ідеї та робити помилки. Просто залишайтеся чесними та робіть усе, що у ваших силах.

Я все ще сподіваюся мати можливість залишитися тут на постійну роботу, але це рішення не повністю в моїх руках. Проте я залишаюся оптимістичною. Якщо це не спрацює, я продовжу шукати інші можливості та постійну роботу, тому що інтеграція до австрійського середовища – моя головна мета  (на момент публікації цього інтерв’ю Дар’я вже отримала пропозицію від Федерального міністерства мистецтв, культури, державної служби та спорту Австрії про продовження співпраці – ХАБ).

Я вірю, що можу продовжувати допомагати українським митцям через Міністерство культури Австрії. Я могла б допомогти в оновленні програм для українців; пропонувати нові ініціативи тощо. Знаючи людей особисто, володіючи українською мовою та розуміючи менталітет і потреби, я думаю, що могла б стати хорошим представником для підтримки нашої нації за кордоном. Австрійці допомагають нам настільки, наскільки можуть, але вони ніколи повністю не зрозуміють нашого болю. Я вважаю, що важливо, щоб у кожній установі був український представник, який буде захищати нашу націю на міжнародному рівні. Якщо ми хочемо залишитися тут, ми повинні прийняти правила гри.

Серія інтерв’ю з учасницями програми “Професійний інтеграційний ХАБ”.