Professional Integration HUB

Анастасія Тесленко, учасниця програми “Професійний інтеграційний ХАБ”.

• Вік: 24 роки
• Місто проживання в Україні до повномасштабного вторгнення: Київ
• Спеціалізація: соціальні науки та комунікації

ПРОФЕСІЙНИЙ ДОСВІД

До повномасштабного вторгнення я працювала креативним маркетинг-менеджером у Welltech, українській IT-компанії, що створює додатки для здоров’я та фітнесу.

В Україні очікується, що до моменту закінчення університету ви вже маєте професійний досвід роботи. Це контрастує з Центральною Європою, де молоді люди часто почуваються більш захищеними та мають можливість досліджувати різні кар’єрні шляхи та знаходити свою професійну ідентичність у більш спокійному темпі. З одного боку, українські професіонали мають вражаюче резюме до 25 років, але з іншого, це може бути досить стресовим через необхідність відповідати певним суспільним очікуванням та підтримувати баланс між роботою, життям та навчанням.

ВИМУШЕНА ЕМІГРАЦІЯ

Я жила в Києві, навчалася на психолога в Києво-Могилянській академії та працювала віддалено на Welltech. Я пам’ятаю, що відчувала стрес через велику кількість справ – мені потрібно було скласти іспит Meta Certified Digital Marketing Associate для моєї роботи та готуватися до семінарів в університеті. Проте 24 лютого, як і кожен українець, я прокинулася від звуків вибухів, і раптом все це стало неважливим. Я мусила скасувати іспит. Отримала електронний лист від Києво-Могилянської академії з повідомленням про те, що навчальний процес призупинено на невизначений термін. Усе зупинилося, і нічого, здавалось, не мало значення, окрім людського життя.

Я несподівано переїхала до Австрії. Мій партнер навчався у Відні, і я планувала його відвідати. Іронічно, але у мене навіть був квиток на літак на 26 лютого. Я його так і не використала. Наша реальність кардинально змінилася, і з того часу єдині літаки, що пролітали над Україною, скидали на нас російські бомби. Я повинна була дістатися до Відня з аеропорту Бориспіль за дві години, але це зайняло два дні. Пам’ятаю, як вагалася, чи варто залишатися в Києві.

Через тиждень після повномасштабного російського вторгнення мені зателефонувала подруга і сказала, що чекатиме у Варшаві, доки стане безпечніше. Вона запитала, чи хочу я приєднатися до неї в цій “подорожі”. Отже, ми сіли на евакуаційний потяг до Львова, потім ще один потяг до Польщі, який зупинився посеред поля, оскільки українські пасажирські потяги використовують ширші рейки, ніж європейські. Ми могли слідувати маршрутом лише для вантажних поїздів. Після цього була п’ятигодинна поїздка на автомобілі до Варшави і, нарешті, поїзд до Відня. Я досягла своєї мети 5 березня, що добре пам’ятаю. У той час я щиро сподівалася, що війна не триватиме довго і що я повернуся до Києва за місяць-два.

ЖИТТЯ В АВСТРІЇ

Основною проблемою в Австрії став мовний бар’єр. Я ніколи не вивчала німецької та не планувала переїжджати до німецькомовної країни, тому орієнтуватися в бюрократичній системі без розуміння мови було особливо важко.

Відсутність навичок говоріння німецькою значно обмежила мої можливості працевлаштування. Під час першого року перебування тут я навчалася в магістратурі Центральноєвропейського університету. Незважаючи на те, що він розташований у Відні, це дуже мультикультурний університет, де англійська мова є мовою спілкування. Проте після закінчення навчання я постійно отримувала відмови на роботі і зрозуміла, що знання німецької мови – необхідна умова для професійного розвитку в Австрії.

Жити у Відні дуже зручно. Вулиці безпечні, транспортна система чудова, і місто добре облаштоване для задоволення потреб різних людей. Є багато красивих будівель, які зберігаються і доглядаються, постійні реставрації, що забезпечують збереження історичної спадщини, яка не руйнується і не замінюється новими паркінгами. З іншого боку, я досі не можу звикнути до того, що супермаркети не працюють по неділях, а рівень цифровізації досить низький, порівняно з Україною.

Я дуже рекомендую українцям, що живуть за кордоном, розповідати своїм міжнародним друзям про українську культуру, оскільки вони, ймовірно, знають про неї дуже мало. Навчіть їх кількох простих слів, приготуйте для них традиційну страву або поставте українську пісню. У нас така дивовижна спадщина, і ми маємо всі підстави пишатися нею.

“ПРОФЕСІЙНИЙ ІНТЕГРАЦІЙНИЙ ХАБ”

Я натрапила на оголошення про відкритий набір на участь у програмі “Професійний інтеграційний ХАБ”, переглядаючи Instagram, і воно одразу привернуло мою увагу.

Я була в захваті від можливості отримати свій перший реальний досвід роботи в Австрії, познайомитися з новими людьми та глибше дослідити художній ландшафт цієї країни. Можу з упевненістю сказати, що всі ці очікування виправдалися.

Я в захваті, що була частиною цієї програми. На психологічному рівні я заспокоїлася, коли усвідомила, що я не одна зіштовхнулася з викликом реалізації професійного досвіду в новій країні. Протягом трьох місяців я мала можливість відвідати багато захоплюючих місць і познайомитися з надзвичайно талановитими людьми.

Один особливо пам’ятний момент стався під час однієї з наших ранніх щотижневих командних зустрічей на viennacontemporary. Весь офіс гудів від обговорень, що стосувалися галерей, художників, кураторів і журналістів, до планів приміщень і організації кейтерингу. У той момент я відчула надзвичайне щастя бути частиною такого динамічного середовища. Як людина, яка завжди захоплювалася мистецтвом, участь у створенні масштабного заходу з обміну мистецтвом, як viennacontemporary, була неймовірно надихаючою.

Робота може бути доволі веселою, особливо коли такі завдання, як відвідування відкриттів галерей, входять до посадових обов’язків. Ще важливіше, що робочі місця, які пріоритезують добробут співробітників, досягають більш успішних результатів. Крім того, я зрозуміла важливість мережування. Налагодження зв’язків з людьми, які є професійно або особисто цікавими, може призвести до майбутніх співпраць, навіть якщо спочатку вони здаються малоймовірними.

Найцінніший урок, який я винесла з інтернатури, це те, що особисте задоволення та успіх тісно пов’язані з участю у діяльності, яка є особисто значущою.

ПЛАНИ ПІСЛЯ УЧАСТІ У ПРОГРАМІ

Стажування дало мені чітке розуміння мого професійного шляху. Незважаючи на попередній досвід роботи у сфері комунікацій та маркетингу в різних організаціях, я ніколи раніше не працювала у сфері мистецтва та культури до цього стажування. Тепер я впевнена, що хочу продовжувати цей шлях.

У нас багато творчих і талановитих людей, які роблять внесок у культурну сферу України, незважаючи на складні обставини. Хоча деякі українські художники вже відомі в усьому світі, інші залишаються невідомими для широкої публіки. Наша мета – будувати мости та з’єднувати українських культурних діячів з їхніми європейськими колегами. Однак це також включає нагадування нашим співвітчизникам про великі культурні досягнення, які ми вже маємо – письменників, поетів, драматургів та художників, які переслідувалися або були привласнені російським імперським режимом. Необхідно пам’ятати про забутих і повернути їхню спадщину. Сподіваюся, що одного дня українські музеї будуть настільки ж популярні серед іноземних відвідувачів, як і такі установи, як Альбертіна чи Музей Леопольда.

Серія інтерв’ю з учасницями програми “Професійний інтеграційний ХАБ”.