Professional Integration HUB

Марія Пилипенко, учасниця програми “Професійний інтеграційний ХАБ” 1.0 (Бельведер).

• Вік: 21 рік

• Місто проживання в Україні до повномасштабного вторгнення: Київ

• Спеціалізація: Мистецтво (арт-менеджер, мистецтвознавець, художник)

ПРОФЕСІЙНИЙ ДОСВІД

Завдяки моїй роботі в Центрі сучасного мистецтва М17 у Києві, я отримала значний досвід в організації та підготовці як українських, так і міжнародних культурних та мистецьких проєктів. Спектр моїх обов’язків включав: створення візуальних та текстових матеріалів для промоції проєктів, допомогу в управлінні колекціями мистецтва та розробку цифрового контенту, в тому числі створення та підтримку вебсайтів для проєктів, пов’язаних з Центром. Крім того, я керувала соціальними мережами Центру, розробляла та втілювала контент-стратегії.

До мого професійного досвіду також входить волонтерство на позиції екскурсовода в Національному музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків у Києві. Там я проводила індивідуальні екскурсії колекцією західноєвропейського мистецтва музею та підтримувала координацію різних музейних заходів на волонтерських засадах.

Сучасний стан мистецької сфери в Україні, зокрема її мистецьких інституцій, характеризується значною невизначеністю. З одного боку, культурні установи зіткнулися з помітними перешкодами через війну, що вимагає зусиль для збереження їхніх колекцій та адаптації до сучасних реалій. З іншого боку, помітність мистецьких інституцій у суспільстві значно зросла в ці важкі часи, про що свідчить підвищений суспільний інтерес до їхньої діяльності та значна підтримка, яку вони отримують від міжнародної мистецької спільноти. Крім того, після повномасштабного вторгнення як мистецькі, так і інші інституції виявили свої сильні та слабкі сторони. Це допомогло їм розробити стратегії для їхньої діяльності та подальшого зростання, надаючи можливість утвердитися в європейському та міжнародному мистецькому контексті.

ВИМУШЕНА ЕМІГРАЦІЯ

Війна застала мене рано вранці у моїй квартирі в Києві. Незважаючи на шок, я змогла зберегти спокій і ясний розум. Проживши кілька тижнів у підземному паркінгу нашого будинку, ми з родиною вирішили евакуюватися до Львова, на Західну Україну, щоб вивезти з міста вагітну родичку. Повернувшись до Києва наприкінці травня 2022 року, я не мала наміру знову покидати його. Однак через місяць ситуація різко змінилася, з’явилися тривожні новини про нову хвилю російської агресії. Одного вечора ми з мамою спонтанно вирішили виїхати на кілька тижнів та перечекати війну. Наступного ранку ми вже були на шляху до Ужгорода, на Західній Україні, а звідти вирушили до Відня – міста, яке я відвідувала тричі як туристка до повномасштабного вторгнення. Наше перебування в готелі протягом тих кількох тижнів відображало реальність, що еміграція не була в наших думках; ми просто чекали, коли закінчиться війна. Однак, незважаючи на наші бажання, доля мала свої плани, яких не вдалося уникнути.

ЖИТТЯ В АВСТРІЇ

Я дуже вдячна Австрії за теплий прийом українських біженців, надання допомоги та всебічної підтримки. Мене глибоко вразила доброта місцевих жителів, їхня емпатія та підтримка. Що вразило мене тоді і продовжує вражати сьогодні в Австрії, так це спостереження заявлених цінностей ЄС у дії – від філософії та сприйняття життя людей до організації довкілля, міського планування та кліматичної справедливості. Крім того, жага до відстоювання своїх прав та цінностей, їхнє прагнення до правди та справедливості – дійсно вражають.

Найбільшим викликом для мене стало мовне питання. Я не володіла німецькою, і це ускладнювало багато повсякденних процесів – від написання електронних листів до спілкування на вулиці. Однак багато місцевих жителів проявляли розуміння, не засуджували іноземців за спроби говорити німецькою, робити помилки та знайомитися з австрійською культурою.

Порада, яку можу запропонувати українцям за кордоном і якої намагаюся дотримуватися сама – активно досліджувати все, виходити за межі звичного оточення і намагатися інтегруватися до міжнародного чи місцевого контексту. Це включає вивчення мови та знайомство з культурними особливостями інших, якими б складними вони не були.

“ПРОФЕСІЙНИЙ ІНТЕГРАЦІЙНИЙ ХАБ”

Я дізналася про програму “Професійний інтеграційний ХАБ” через допис в Instagram і вирішила скористатися шансом і подати заявку. Стажування в Австрійській галереї Бельведер цілком виправдало мої основні очікування і цілі. Воно надало можливість зануритися до австрійської професійної сфери, отримати уявлення про різні методи та аспекти роботи установи. Крім того, цей досвід сприяв розумінню фундаментальних принципів та структури австрійського мистецького сектора, а також професійних цінностей місцевих арт-менеджерів. Ці знання будуть цінними для застосування у майбутньому в українському культурному середовищі.

Загалом, стажування стало важливим етапом у моєму житті, пропонуючи мені не лише цінний досвід роботи в провідній австрійській установі, але й формуючи моє особисте сприйняття динаміки між індивідами, суспільством та інституціями у контексті художньої та культурної спадщини. Це допомогло мені викристалізувати цінності та правильно спрямувати мій майбутній шлях.

Основною ініціативою, у якій я брала участь під час стажування, була організація симпозіуму “Storms and Networks: Modernisms in an Extended Territorial Context”, який відбувся в рамках виставки “In the Eye of the Storm: Modernism in Ukraine” 7 травня 2024 року у Бельведері. По-перше, я висловлюю вдячність Мирославу Галяку, співкуратору виставки від Бельведеру, за його підтримку, допомогу та час. По-друге, я була в захваті від участі в цьому процесі, інтегруючись до великого механізму роботи установи протягом усього стажування. Симпозіум, що об’єднав провідних експертів у галузі модернізму Центральної та Східної Європи, став важливою науковою подією, що сприяла обміну думками щодо розвитку мистецтва початку ХХ століття в цих регіонах.

Порівняння мистецьких сцен в Україні та Австрії, зосереджене на мистецьких інституціях, організаційних процесах та індивідуальному ставленні працівників до своєї роботи, дає уявлення про сильні та слабкі сторони професійного сектору України. Існування в абсолютно різних реаліях, умовах життя та суспільних ролях часто спричиняє цей розрив. У кризові часи подолання викликів та забезпечення безперебійної роботи беруть на себе працівники українського мистецького сектору, які часто керуються особистою ініціативою, а не встановленими процедурами. Варто пам’ятати про героїзм фахівців, таких як працівники Національного художнього музею України, які жили в музеї на початку війни, щоб врятувати колекцію. Також важливо зазначити розвинену здатність українських фахівців швидко знаходити рішення у складних ситуаціях і організовувати робочий процес попри виклики, включаючи відсутність фінансової підтримки та фізичну небезпеку.

Ми можемо багато чого навчитися в Австрії. Основна відмінність між австрійськими та українськими мистецькими інституціями, на мою думку, полягає у їхньому акценті на процесі, а не лише на результаті. В Австрії наголос робиться на процесі створення виставок або будь-якого іншого проєкту, додаючи цінності ідеї, повідомленню та публічному обговоренню, а не написанню звіту про успішне завершення. Цей підхід, разом з відповідальністю та залученістю кожного на кожному етапі роботи – ключовий для успішного функціонування установи.

Розмірковуючи про отримані знання з австрійського професійного середовища, я була глибоко вражена відданістю австрійських фахівців своїй роботі. Ця пристрасть не лише надихає, але й надає важливе розуміння, чому австрійський мистецький сектор функціонує так ефективно: кожен індивід не тільки діє професійно, але й по-справжньому любить свою роботу, повністю занурюючись у свою тему настільки, що залишається під враженнями ще впродовж тривалого часу.

ПЛАНИ ПІСЛЯ УЧАСТІ У ПРОГРАМІ

Програма “Професійний інтеграційний ХАБ” надала мені неоціненний досвід та знання – від чіткого розуміння мого професійного шляху до неймовірної можливості працювати у провідній австрійській мистецькій установі. Вона також сприяла налагодженню контактів та надала мені чітке розуміння основних принципів австрійської професійної сфери, місцевих цінностей та робочих практик. Це відкриває двері до інтеграції та дає можливість застосувати отримані знання в українському контексті.

Враховуючи важливу роль українського мистецтва під час війни – як платформи для відображення українських реалій, представлення країни та її культури на світовій арені – впровадження європейських практик стає необхідним для інтеграції України до європейського контексту у різних сферах. Для українських мистецьких інституцій, які постійно беруть участь у суспільних дискусіях, прийняття європейських стандартів може мати значний вплив. Цей вплив пошириться на взаємодію з місцевою громадою, виховання нового покоління, яке надає пріоритет свободі, підтримку мистецької освіти, а також зміцнення міжнародної присутності та впливу українських інституцій. 

Серія інтерв’ю з учасницями програми “Професійний інтеграційний ХАБ”.