Олена Сушкова, учасниця програми “Професійний інтеграційний ХАБ” 1.0 (Фундація ЕРСТЕ).

• Місто проживання в Україні до повномасштабного вторгнення: народилася в Сімферополі, Крим (Україна), а останні вісім років перед повномасштабним вторгненням прожила в Бучі, Київська область.
• Спеціалізація: фіскальна політика, оподаткування, місцевий розвиток, бухгалтерський облік і аудит, управління ризиками та сталий розвиток.

ПРОФЕСІЙНИЙ ДОСВІД

До повномасштабного вторгнення я обіймала посаду доцента у Державному податковому університеті в Ірпені. До моїх обов’язків входило викладання курсів з митної справи, проведення наукових проєктів з податкового адміністрування та контролю для Державної фіскальної служби України та Міністерства фінансів України, а також керівництво аспірантами. Крім того, я була активно залучена до бізнес-сектору, надаючи консультації з питань оподаткування та бухгалтерського обліку.

Державний податковий університет працює над відновленням своєї освітньої діяльності до рівня, що існував до вторгнення. Однак багато кампусів було зруйновано, а кілька інших залишаються пошкодженими. . Багато студентів та співробітників університету були переселені, значна частина з них зараз навчається за кордоном. Багато студентів були прийняті до університетів Німеччини, Австрії та Польщі, де здобувають ступені бакалавра та магістра.

Одним із найзначніших викликів у моїй кар’єрі в Україні був захист кандидатської дисертації. Попри це, я вдячна за цей період, оскільки він надав мені великі можливості для навчання, дозволив набути нових навичок та збагатити мій досвід. Крім того, він дав мені можливість співпрацювати з видатними експертами в моїй галузі.

Працюючи в державній освітній системі, я зіштовхнулася зі страшенною бюрократією та відчувала конкуренцію серед колег. Проте Україна пропонує безліч можливостей для добре освічених та досвідчених людей, особливо для ініціативних та вмотивованих.

ВИМУШЕНА ЕМІГРАЦІЯ

Мій дім розташований на межі Гостомеля та Ірпеня, лише за кілька кілометрів від аеропорту Антонов, де знаходиться найбільший у світі літак «Мрія». Війна почалася буквально на моєму порозі, коли аеропорт був атакований.

У квітні 2022 року я переїхала до Австрії, отримавши стипендію від Австрійської академії наук. Установа, що приймає – Інститут австрійського та міжнародного податкового права при WU (Віденський університет економіки та бізнесу). До приїзду в Австрію я провела близько тижня у Польщі. За рік до цього мій рідний Інститут при Державному податковому університеті співпрацював з Університетом третього віку та Вроцлавським університетом економіки та бізнесу, і наші колеги допомогли нам з переїздом.

ЖИТТЯ В АВСТРІЇ

Життя в Австрії принесло кілька викликів, серед яких найважливішим став мовний бар’єр. Спочатку орієнтуватися у повсякденному житті було складно, оскільки все було німецькою мовою. Однак мені пощастило зустріти багатьох добрих людей, які час від часу допомагали мені зі справами, які можна було вирішити лише німецькою мовою. Ще одна річ, до якої довелося звикати, – це закриті в неділю магазини та деякі громадські місця.

Щодо працевлаштування, незнання німецької мови та відсутність “вітаміну B” (професійних зв’язків) є значними перешкодами для отримання гарної посади в Австрії. Крім того, мої українські дипломи не одразу приймали. Без диплома з європейського або глобально визнаного університету отримати аналогічну посаду тій, яку я мала в Україні, виявилося складно.

Одним із найбільш несподіваних аспектів життя в Австрії стала банківська система. Мене здивувало, як тут досі користуються пластиковими банківськими картками, які надсилають вам поштою через кілька тижнів після підписання контракту з банком. Це здавалося досить застарілим порівняно з сучасною банківською підтримкою в Україні. З позитивного боку, я була надзвичайно вражена логістикою Австрії, особливо у Відні. Я знала про електронні табло на транспортних станціях, але ніколи не уявляла, що логістика міста може бути настільки добре організована, що можна дістатися з одного кінця міста до іншого за годину. Система громадського транспорту також заслуговує на захоплення своєю безпекою та доступністю, навіть вночі.

Життя у Відні надихає і підтримує мене. Я радію прогулюючись містом. Відвідування музеїв, подорожі та зустрічі з новими людьми розширили мій світогляд.

Усім українцям, які живуть за кордоном, я рекомендую бути терплячими та наполегливими. Якщо ви зіштовхнулися зі 100 відмовами, пам’ятайте, що 101-ша спроба може стати успішною. Ніколи не здавайтесь!

“ПРОФЕСІЙНИЙ ІНТЕГРАЦІЙНИЙ ХАБ”

Я дізналася про програму “Професійний інтеграційний ХАБ” завдяки посиланню, яким поділився друг, і її цілі повністю відповідали моїм кар’єрним прагненням. Це була ідеальна можливість для мене зробити перший крок до професійного світу Австрії, і відкриття програми стало для мене справді ключовим моментом.

Під час тримісячного стажування я не тільки зміцнила свою впевненість, але й значно розширила професійні горизонти. Тепер у мене є структурований план майбутніх кроків та чітке бачення мого професійного шляху розвитку.

Враховуючи мою любов до організації, я використовувала різні цифрові інструменти для ретельного планування наших проєктів. Крім того, я запропонувала стратегію використання соціальних мереж і бізнес-платформ, щоб допомогти створити активну спільноту серед усіх, хто бере участь у проєкті.

Порівнюючи робочі процеси в Україні та Австрії, найбільше мене вразила доброзичлива атмосфера серед колег, відсутність стресового тиску та акцент на повазі до часу та зусиль один одного. На відміну від України, робочі місця в Австрії зазвичай мають більш плоску ієрархію та менш суворі розмежування за посадами.

Озираючись на своє стажування, на думку спадають два моменти, які залишили глибокий слід у моїй пам’яті. Перший – це візит до Карітасу, де я була глибоко зворушена стійким позитивом персоналу, з яким вони ставляться до історій, що здатні розбити серце. Другий – візит до Salzburg Kunstverein, де творчість, мистецтво та натхнення пронизували кожен куточок.

Важливий висновок, який я зробила з мого перебування в австрійському професійному середовищі, полягає у необхідності створення дружньої робочої культури. Я дізналася, що можна досягати чудових результатів без мікроменеджменту, проводити зустрічі без надмірного тиску та навіть відзначати досягнення колег зі щирою теплотою та товариськістю. Крім того, я оцінила культуру обіду, яка сприяє відпочинку та спілкуванню серед колег.

Одним із найцінніших знань, яке я отримала під час стажування, є мистецтво ефективної командної роботи в мультикультурному середовищі, а також важливість підтримання здорового балансу між роботою та особистим життям. Крім того, я здобула практичні знання про подання заявок на фінансування, пріоритетність проєктів та процеси організаційної підтримки. Участь у навчальних візитах до провідних австрійських установ збагатила моє розуміння їхньої діяльності, структур та викликів. Більше того, я досягла прогресу у вдосконаленні своїх навичок спілкування німецькою мовою та відчуття приналежності до місцевої спільноти, активно залучаючись як до професійних, так і до соціальних взаємодій з колегами.

ПЛАНИ ПІСЛЯ УЧАСТІ У ПРОГРАМІ

Я в захваті від того, що мій контракт із Фундацією ЕРСТЕ було продовжено. Стажування тут було безцінним та надало мені глибокі знання про ефективне управління проєктами, сталий розвиток та важливість міжнародного співробітництва.

Тісна співпраця з українськими партнерами дала мені глибоке розуміння поточних викликів, що стоять перед Україною, особливо у збереженні культурної спадщини та розвитку людського капіталу. Цей досвід зміцнив мою позицію взяти участь у вирішенні цих викликів та зробити позитивний внесок до прогресу України. Тому я вважаю, що проєкт “Професійний інтеграційний ХАБ” відіграє важливу роль у розвитку нового покоління українських професіоналів, більш кваліфікованих, адаптивних та обізнаних щодо роботи як в українському, так і в європейському середовищах. Ці професіонали можуть стати агентами змін в Україні, сприяючи зв’язкам між європейськими та українськими спільнотами та просуваючи інтеграцію України до ЄС.

Під час стажування я на власні очі переконалася, як міжнародні партнерства та мережі можуть бути використані для досягнення цілей проєкту. Підвищення спроможності України до формування стратегічної міжнародної співпраці може відкрити нові можливості для фінансування, експертизи та спільних ресурсів, сприяючи зростанню та розвитку в різних секторах.

Фокус Фундації ЕРСТЕ на сталий розвиток та інноваційні зелені технології як ніколи актуальний для України, особливо у досягненні енергетичної незалежності та захисту довкілля. Оснащення кампусів сонячними панелями, як це робить Фундація ЕРСТЕ, може допомогти вирішити екологічні виклики та зменшити залежність від невідновлюваних джерел енергії в Україні.

Крім того, акцент Фундації ЕРСТЕ на добробуті працівників та постійний саморозвиток є цінною моделлю для України. Практики, такі як забезпечення зон відпочинку та заохочення до відвідування мовних курсів та інших заходів саморозвитку у робочий час, можуть значно покращити продуктивність української робочої сили, забезпечуючи професіоналам актуальні знання та навички у їхніх галузях.

Підсумовуючи, знання та досвід, отримані завдяки цьому проєкту, будуть важливими в моїй роботі та сприянні розвитку України. Сприяючи міжнародній співпраці та підвищуючи кваліфікацію робочої сили, я прагну підтримати створення сильного, орієнтованого на майбутнє українського суспільства, інтегрованого до Європи.

• Серія інтерв’ю з учасницями програми “Професійний інтеграційний ХАБ”.

Вікторія Швагер, учасниця програми “Професійний інтеграційний ХАБ” 1.0 (Caritas Austria).

• Вік: 25 роки 
• Місто проживання в Україні до повномасштабного вторгнення: Запоріжжя 
• Спеціалізація: міжнародні відносини та розвиток, гендерні студії

ПРОФЕСІЙНИЙ ДОСВІД

До повномасштабного вторгнення я працювала переважно в секторі НУО, зосереджуючись на питаннях прав жінок. Моєю головною метою було підвищення обізнаності щодо насильства над жінками та адвокація за ратифікацію Стамбульської конвенції, що було успішно досягнуто влітку 2022 року. З моменту вторгнення фокус діяльності НУО в Україні змістився на допомогу постраждалому від війни населенню та внутрішньо переміщеним особам. Це значно збільшило навантаження на працівників НУО, які тепер повинні балансувати між своїми звичайними завданнями та вирішенням викликів, пов’язаних із війною, а також особистими проблемами, що виникають через життя у зоні війни.

ВИМУШЕНА ЕМІГРАЦІЯ

Я була у своєму рідному місті Запоріжжі, коли розпочалося повномасштабне вторгнення. Незабаром після цього я покинула країну і спочатку знайшла притулок у Польщі. Звідти я переїхала до Литви, де зупинилася у друзів, а потім два місяці волонтерила в Німеччині як перекладач для українських біженців.

ЖИТТЯ В АВСТРІЇ

У вересні 2022 року я отримала підтвердження зарахування до магістерської програми у Відні та приїхала сюди. Одним із найбільших викликів для мене було встановлення стабільного режиму у новому місті, де я не мала соціальної підтримки. Було досить складно зняти квартиру через великий попит і конкуренцію з боку інших претендентів. Крім того, обмежені знання німецької мови стали значною перешкодою у пошуках роботи. Хоча Відень – англомовне місто, знання німецької часто необхідне для отримання роботи. Я активно працюю над покращенням рівня володіння німецькою мовою, і курси, які ми пройшли в рамках “Професійного інтеграційного ХАБу”, стали мені у нагоді.

“ПРОФЕСІЙНИЙ ІНТЕГРАЦІЙНИЙ ХАБ”

Я дізналася про “Професійний Інтеграційний ХАБ” через соціальні мережі. Для мене це стажування було можливістю випробувати себе в іншому середовищі, вдосконалити свої навички та зрозуміти, як влаштований іноземний ринок праці. Робота з колегами з різних країн у міжнародному офісі також стала цінним досвідом. Більше того, участь у гуманітарних проєктах в Україні через Caritas подарувала мені мету. 

Австрійське професійне середовище характеризується гнучкістю, відсутністю мікроменеджменту та сприятливою атмосферою. Мені сподобалося мати можливість працювати у своєму власному темпі та звертатися до колег за порадами та допомогою. Не робочі заходи, організовані на робочому місці, такі як заняття з йоги та тренінги з особистого розвитку, також були приємними та сприяли позитивній робочій атмосфері.

ПЛАНИ ПІСЛЯ УЧАСТІ У ПРОГРАМІ

Це стажування допомогло мені викристалізувати мої кар’єрні цілі та визначити області для вдосконалення. Я отримала цінні навички написання проєктних пропозицій та управління грантами, які, я вважаю, будуть корисними для моєї роботи в Україні. Оскільки кількість іноземних грантів для НУО в Україні продовжує зростати, володіння цими навичками буде важливим для забезпечення фінансування та ефективної реалізації проєктів.

• Серія інтерв’ю з учасницями програми “Професійний інтеграційний ХАБ”.

Наталія Шерімбетова, учасниця програми “Професійний інтеграційний ХАБ” 1.0 (WIENXTRA).

• Вік: 44 роки

• Місто проживання в Україні до повномасштабного вторгнення: Київ

• Спеціалізація: Педагогіка та методи освіти (МА)

ПРОФЕСІЙНИЙ ДОСВІД

Протягом своєї кар’єри я займала різні позиції, зокрема:

• product owner в IT Step Academy;
• мотиватор та ментор для стартапів;
• координатор програми для підлітків;
• розробник навчальних програм;
• автор освітніх програм, курсів та марафонів для компаній.

ВИМУШЕНА ЕМІГРАЦІЯ

Війна застала мене в моїй квартирі в Києві, в час, коли я мирно спала поряд з котом. Це був дуже активний період у моєму житті; я працювала над масштабуванням проєкту та мала провести презентацію, яка повинна була стати поворотним моментом у моєму професійному житті. Але ранковий дзвінок і звуки вибухів змусили мене змінити свій шлях.

Я змушена була переїхати в Закарпатську область і пробула там місяць, намагаючись працювати дистанційно, але більшість часу я допомагала ІТ армії. Потім я втратила зв’язок з батьками на два тижні, бо місце, де вони живуть, було під постійними ракетними обстрілами, і… я втратила сенс життя. Тому подальші дії були, як рух у темряві, і в результаті я опинилася в Австрії.

Австрія була першою європейською країною, де я планувала залишитися на тиждень і рухатися далі до англомовної країни. Але Caritas так швидко забрав нас на вокзалі, що я навіть не помітила, як опинилася у центрі для біженців у Відні. Потім нас спершу перевели до іншого місця у Віденер Нойштадт, і за три дні – далі в Нижню Австрію, де ми жили з 10 іншими людьми (які насправді стали моїми друзями). Це був важкий час, оскільки я зіткнулася з психологічними проблемами. Я не могла прийняти факт, що такі жахливі речі можуть відбуватися в наш час.

ЖИТТЯ В АВСТРІЇ

Головною проблемою, з якою я зіткнулася в Австрії, стала мова. Я не знала німецької взагалі. Коли я відправляла резюме, на моєму шляху завжди були дві перешкоди: завищена кваліфікація та вимога мінімум рівня B2 знання німецької мови.

Оскільки я не планувала залишатися в чужій країні, у мене не було конкретних очікувань. Однак кілька речей мене здивували: комунікація переважно електронною поштою, велика кількість поштових листів, закриття супермаркетів та торгових центрів у неділю та святкові дні, неефективність кол-центрів та гарячих ліній. З позитивного боку, мене вразила доступність водопровідної води, акцент на балансі між роботою та особистим життям серед офісних працівників (що відображено у фразі “kein stress”), багато парків і природних зон, відмінний громадський транспорт та відкритість політиків та місцевих властей до комунікації та зворотного зв’язку. Крім того, програми підтримки дітей та молоді у Відні, такі як Стратегія для дітей та молоді Відня, заслуговують на увагу.

Я знаходжу розраду в свіжому повітрі та спокої навколо, підтримую регулярний зв’язок з батьками телефоном і налагоджую зв’язки з місцевими професіоналами для побудови мережі контактів.

Моя порада українцям, які живуть за кордоном: знайдіть хорошого психотерапевта, пріоритизуйте догляд за собою і залишайтеся відкритими до майбутніх можливостей.

“ПРОФЕСІЙНИЙ ІНТЕГРАЦІЙНИЙ ХАБ”

Програма “Професійний інтеграційний ХАБ” зацікавила мене, коли я побачила оголошення в групі у соціальних мережах. Спочатку я просто хотіла почати працювати в Австрії та ознайомитися з місцевим ринком. Однак моє стажування виявилося набагато інтенсивнішим, ніж я очікувала. Я мала можливість знайти друзів, познайомитися з професіоналами та співпрацювати як з місцевими, так і з міжнародними організаціями. Єдине розчарування полягає в тому, що я не можу продовжити працювати тут. Однак я відчуваю себе енергійною та мотивованою знайти іншу роботу, покращити свою німецьку мову та дослідити потенційні проєкти для реалізації тут.

Під час роботи у WIENXTRA я брала участь у проєкті Erasmus+ “Молодіжна робота з українською переміщеною молоддю”, організовуючи успішну тижневу конференцію для українських соціальних молодіжних працівників. Крім того, я запропонувала і впровадила щотижневі інформаційні дні для українських родин у Kinderinfo, надаючи важливу інформацію про програми та можливості WIENXTRA для дітей віком від 0 до 13 років.

У плані координації програм/проєктів я не помітила значних відмінностей у робочому процесі між Австрією та Україною; єдине – тут це відбувається англійською та німецькою мовами.

Дружня атмосфера та підтримка колег справила на мене незабутнє враження. Я почувалася потрібною та ніби вдома. Я усвідомила, як важливо підтримувати здоровий баланс між роботою та особистим життям і не дозволяти стресу, пов’язаному з роботою, впливати на моє особисте життя. Незважаючи на численні відмови в роботі до стажування, тепер я впевнена у своїй кваліфікації та здібностях досягати успіху в будь-якому офісному середовищі в Австрії та за її межами.

Я зрозуміла важливість використання кожної можливості для встановлення нових контактів з людьми та професіоналами. Крім того, прийняття підходу “Kein stress” стало переломним моментом у моєму житті, адже він допоміг мені контролювати себе та реагувати на різні ситуації спокійно.

ПЛАНИ ПІСЛЯ УЧАСТІ У ПРОГРАМІ

Стажування у програмі “Професійний інтеграційний ХАБ” перезавантажило мене; тепер я маю більш чітке розуміння сфери, в якій я хочу працювати тут.

Я вважаю важливим впровадження європейських практик, адже вони можуть бути корисними для України, особливо в розвитку молоді. Одна з досяжних можливостей – встановлення програм обміну між українськими молодіжними організаціями та їхніми європейськими колегами. Це може сприяти обміну кращими практиками, інноваційними підходами та ресурсами для покращення залучення та розширення можливостей молоді в Україні. Використання європейського досвіду у розробці молодіжної політики, нарощуванні спроможності та міжкультурному діалозі може допомогти зміцнити сектор молодіжної роботи в Україні та вирішити специфічні виклики, з якими зіштовхуються молоді люди, зокрема ті, які постраждали від війни.

Я захоплююся тим, як Відень залучає дітей та молодь. Наприклад, вони співпрацювали для розробки стратегічного плану під назвою “Стратегія для дітей та молоді Відня 2020-2025”, спрямованого на забезпечення безпечного і комфортного середовища для всіх. Це гарний приклад для України.

Ми повинні пріоритизувати добробут дітей та молоді. Україні потрібно забезпечити не лише безпеку та місце для навчання, але й професіоналів, наставників, вчителів та волонтерів, які можуть демонструвати ефективні методи навчання, сприяти реалізації ідей, ефективній комунікації та заохочувати критичне мислення. Важливо надавати молодим людям можливість висловлювати свої ідеї та розкривати себе у всіх сферах життя. Кваліфіковані соціальні та молодіжні працівники повинні вважатися важливими в Україні. Однак це передбачає пошук осіб, готових працювати у соціальному секторі, та забезпечення їх відповідною освітою та навчанням.

• Серія інтерв’ю з учасницями програми “Професійний інтеграційний ХАБ”.

 Матільда Чередніченко, учасниця програми “Професійний інтеграційний ХАБ 1.0”

• Вік: 23 роки

• Місто проживання в Україні до повномасштабного вторгнення: Київ

• Спеціалізація: Куратор / Менеджер заходів

ПРОФЕСІЙНИЙ ДОСВІД

До повномасштабного вторгнення я працювала на кіностудії, яка входить до Національної спілки кінематографістів України. Я брала активну участь у різних кінопроєктах. До моїх обов’язків входили робота на знімальному майданчику та обробка архівних матеріалів. Я також виконувала обов’язки менеджера заходів та координатора на фрілансі. Незважаючи на виклики, що виникли через динамічну природу індустрії під час COVID, я отримувала задоволення, втілюючи творчі ідеї в життя.

Однак, незрозумілий політичний та економічний ландшафт створив значні труднощі для кіноіндустрії в Україні. Нестабільність ускладнює планування довгострокових проєктів або забезпечення фінансування для виробництв. Агресія росії проти України суттєво вплинула на багато аспектів життя, включаючи сектор мистецтва та культури, що призвело до призупинення або скасування багатьох проєктів через питання безпеки та нестачу фінансування. Кіноіндустрія постраждала особливо сильно, багато робочих місць не можуть функціонувати в поточних умовах. Незважаючи на ці виклики, серед українських професіоналів панує стійкий дух, багато з них шукають і знаходять способи продовжувати свою роботу онлайн або навіть під час повітряних тривог.

ВИМУШЕНА ЕМІГРАЦІЯ

Війна застала мене зненацька. Пам’ятаю, як мене близько 4 чи 5 ранку раптом розбудив дзвінок мами, яка повідомила, що все почалося. У відчутті хаосу і невизначеності ми з родиною, сусідами та моїм собакою, провели наступні два тижні в місцевому підвалі, який став для нас бомбосховищем. Ці тижні були наповнені стресом і тривогою, оскільки ми опинилися у війні. Зрештою, я прийняла важке рішення покинути свою країну.

Ми планували виїхати з моєю мамою та собакою евакуаційним потягом, але коли дісталися до станції, вона була переповнена, і лише діти та жінки могли сісти на борт. На мить я задумалася залишитися в Києві, але мама переконала мене їхати вперед і чекати їх на кордоні. Місце призначення поїзда було невідоме, і пасажири дізнавалися його лише по прибуттю. Наступні дні я провела в маленькому українському селі поблизу румунського кордону. Пізніше мама повідомила мені, що друг родини запропонував мене прийняти. Таким чином, я їхала одна через Румунію та Угорщину, перш ніж дістатися до Австрії. Уся поїздка зайняла близько тижня.

Протягом наступних двох тижнів я жила у друзів, поки ми не знайшли притулок для біженців у місцевому чоловічому монастирі на горі Капуцинерберг, де я провела наступні дев’ять місяців. Протягом цього часу я організувала кілька заходів, пов’язаних з Україною. Перший проєкт, спільно організований з місцевою НУО “Ukreate Peace” у липні 2022 року, був благодійною вечерею з традиційною українською кухнею та арт-аукціоном “Під відкритим небом”. На цьому заході були представлені роботи, подаровані різними українськими та європейськими художниками. Другий захід – Український кінофестиваль “Homeward Bound”, який підкреслив різноманітність української кіносцени. Всі зібрані пожертви були спрямовані у фонд “Ukreate Peace” для допомоги українцям, які нині живуть у землі Зальцбург.

ЖИТТЯ В АВСТРІЇ

Приїхавши до Австрії, я зіткнулася з багатьма викликами, адаптуючись до нової реальності. Перший і, можливо, найважчий виклик полягав в усвідомленні, що війна набуде таких масштабів і триватиме так довго. Це був сюрреалістичний момент, який змусив усіх нас зіткнутися з суворою реальністю переселення та нестабільності.

Одним із ключових викликів була адаптація до нового середовища та встановлення почуття нормальності серед хаосу. Це було схоже на життя у підвішеному стані, коли більше не було переконання, що я повернуся додому,  як і відчуття інтегрованості до нового середовища. Ця перехідна фаза супроводжувалася почуттям дезорієнтації та переїздом, оскільки я намагалася побудувати життя з нуля.

Крім того, значні труднощі створювали мовний бар’єр і пошук відповідного житла. Орієнтуватися в іншомовній країні було дуже складно, труднощі виникали всюди, від покупок продуктів до доступу до державних послуг.

У цих викликах я знайшла розраду та підтримку в невеликих ритуалах і повсякденному житті. Прості миті, такі як насолода чашкою кави під час ранкової прогулянки з моїм собакою, дозволяли мені відчувати життєву енергію та “нормальність” серед невизначеності. Ці моменти стали рятівним кругом, нагадуючи мені про радість і красу життя, навіть коли я зустрічала труднощі на своєму шляху.

Моя порада українцям, які зіштовхуються з подібними викликами, – продовжувати рухатися вперед і шукати шляхи для зростання та самопізнання. Це нормально – мати певні труднощі, але важливо не втрачати з поля зору свої цілі та бажання. Довіряйте своїм інстинктам і слідуйте за серцем, навіть коли шлях попереду здається невизначеним. Сила і рішучість – ваші найважливіші активи у подоланні перешкод та побудові нормального життя на новому місці.

“ПРОФЕСІЙНИЙ ІНТЕГРАЦІЙНИЙ ХАБ”

Я дізналася про “Професійний інтеграційний ХАБ” через соціальні мережі. Після перегляду репостів від установ, за акаунтами яких я стежу, і різних каналів, що оголошують відкриті конкурси, я зацікавилася організаціями, що беруть участь у проєкті. Мотивована можливістю особистісного та професійного зростання, я вирішила подати заявку. Порівнюючи культурні ландшафти України та Австрії, я помітила значні відмінності у робочих процесах. В Україні зазвичай існує розмежування між мейнстримом і андеграундом, тоді як в Австрії спостерігається більше інтеграції та згуртованості в культурній спільноті. Цілісний підхід до мистецтва та культури – це те, що я прагну бачити в Україні, оскільки він сприяє більш інклюзивному та яскравому творчому середовищу.

ПЛАНИ ПІСЛЯ УЧАСТІ У ПРОГРАМІ

Стажування у програмі “Професійний інтеграційний ХАБ” значно вплинуло на мої професійні амбіції. Я сповнена рішучості шукати можливості в культурних установах Австрії. Хоча я поки не знайшла посаду, я не втрачаю надію та залишаюся активною у пошуку роботи. Досвід та знання, отримані під час стажування, надали мені цінні навички та глибше розуміння європейських робочих процесів.

• Серія інтерв’ю з учасницями програми “Професійний інтеграційний ХАБ”.

Мар’яна Стрепко, учасниця програми “Професійний інтеграційний ХАБ” 1.0 (Федеральне міністерство освіти, науки та досліджень Австрії)

• Вік: 41 рік

• Місто проживання в Україні до повномасштабного вторгнення: Львів

• Спеціалізація: Викладач німецької мови в університеті

ПРОФЕСІЙНИЙ ДОСВІД

До повномасштабного вторгнення я навчалася як в Україні, так і в Університеті Відня. Працювала викладачем німецької мови в університеті у Львові, а також очолювала школу німецької мови у Львові. Всі мої професійні зусилля були спрямовані на освітню сферу, в якій я маю великий досвід.

ВИМУШЕНА ЕМІГРАЦІЯ

Я приїхала до Відня в середині березня 2022 року. Моя колега Австрії, з якою я познайомилася у Львові в рамках міжнародного проєкту, переконала мене приїхати до Відня з дітьми на 2-3 тижні, але минуло два роки, як з тих пір як ми емігрували.

ЖИТТЯ В АВСТРІЇ

Моя порада українцям, які живуть за кордоном: завжди виходьте зі своєї зони комфорту, залишайтеся активними та знайомтеся з новими людьми. Важливо використовувати кожну можливість для подальшої освіти та активно займатися соціальною діяльністю. Встановлення зв’язків і дружби з австрійцями – це ключ до інтеграції; вони можуть допомогти вам краще зрозуміти країну та адаптуватися до нового середовища.

“ПРОФЕСІЙНИЙ ІНТЕГРАЦІЙНИЙ ХАБ”

Я хотіла б зазначити ключові відмінності в робочих процесах та інших аспектах освітньої сфери між Україною та Австрією. 

В Україні ви зазвичай добре знаєте своїх колег і робоче середовище, розумієте як робочу динаміку, так і те, що від вас очікується. Натомість робочий процес в Австрії вимагає швидкої інтеграції до нових команд, швидкого розуміння методів роботи колег та готовності приймати невідоме. Проте в Австрії менше уваги приділяється негайному виконанню завдань і більше – якості роботи, що виконується.

ПЛАНИ ПІСЛЯ УЧАСТІ У ПРОГРАМІ

Працюючи в Міністерстві освіти, я бачу значні можливості для використання європейського досвіду на користь України. Важливо запускати освітні ініціативи в Україні, які відповідатимуть європейським стандартам і практикам. Встановлення спільних дослідницьких проєктів і співпраці з європейськими освітніми установами може підвищити якість і актуальність української освіти, що в кінцевому підсумку сприятиме її соціально-економічному розвитку та інтеграції до європейської спільноти.

Пройшовши стажування у Міністерстві освіти, я виокремила кілька рекомендацій щодо вдосконалення системи освіти в Україні, враховуючи прагнення до інтеграції в ЄС. По-перше, необхідно привести навчальні програми у відповідність до європейських стандартів, щоб забезпечити їхню сумісність і визнання в усіх країнах-членах ЄС. Удосконалення програм підготовки вчителів з акцентом на сучасні педагогічні технології покращить результати навчання. Крім того, створення надійної системи безперервного оцінювання та зворотного зв’язку допоможе підтримувати високі стандарти. Зміцнення партнерства з навчальними закладами ЄС може сприяти програмам обміну та спільним проєктам. Крім того, створення міцних довірливих відносин та взаємопідтримки між викладачами та студентами має вирішальне значення для сприятливого навчального середовища. Нарешті, збільшення фінансування досліджень і розробок у сфері освіти сприятиме довгостроковому вдосконаленню та інноваціям у цьому секторі.

• Серія інтерв’ю з учасницями програми “Професійний інтеграційний ХАБ”.

Марія Пилипенко, учасниця програми “Професійний інтеграційний ХАБ” 1.0 (Бельведер).

• Вік: 21 рік

• Місто проживання в Україні до повномасштабного вторгнення: Київ

• Спеціалізація: Мистецтво (арт-менеджер, мистецтвознавець, художник)

ПРОФЕСІЙНИЙ ДОСВІД

Завдяки моїй роботі в Центрі сучасного мистецтва М17 у Києві, я отримала значний досвід в організації та підготовці як українських, так і міжнародних культурних та мистецьких проєктів. Спектр моїх обов’язків включав: створення візуальних та текстових матеріалів для промоції проєктів, допомогу в управлінні колекціями мистецтва та розробку цифрового контенту, в тому числі створення та підтримку вебсайтів для проєктів, пов’язаних з Центром. Крім того, я керувала соціальними мережами Центру, розробляла та втілювала контент-стратегії.

До мого професійного досвіду також входить волонтерство на позиції екскурсовода в Національному музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків у Києві. Там я проводила індивідуальні екскурсії колекцією західноєвропейського мистецтва музею та підтримувала координацію різних музейних заходів на волонтерських засадах.

Сучасний стан мистецької сфери в Україні, зокрема її мистецьких інституцій, характеризується значною невизначеністю. З одного боку, культурні установи зіткнулися з помітними перешкодами через війну, що вимагає зусиль для збереження їхніх колекцій та адаптації до сучасних реалій. З іншого боку, помітність мистецьких інституцій у суспільстві значно зросла в ці важкі часи, про що свідчить підвищений суспільний інтерес до їхньої діяльності та значна підтримка, яку вони отримують від міжнародної мистецької спільноти. Крім того, після повномасштабного вторгнення як мистецькі, так і інші інституції виявили свої сильні та слабкі сторони. Це допомогло їм розробити стратегії для їхньої діяльності та подальшого зростання, надаючи можливість утвердитися в європейському та міжнародному мистецькому контексті.

ВИМУШЕНА ЕМІГРАЦІЯ

Війна застала мене рано вранці у моїй квартирі в Києві. Незважаючи на шок, я змогла зберегти спокій і ясний розум. Проживши кілька тижнів у підземному паркінгу нашого будинку, ми з родиною вирішили евакуюватися до Львова, на Західну Україну, щоб вивезти з міста вагітну родичку. Повернувшись до Києва наприкінці травня 2022 року, я не мала наміру знову покидати його. Однак через місяць ситуація різко змінилася, з’явилися тривожні новини про нову хвилю російської агресії. Одного вечора ми з мамою спонтанно вирішили виїхати на кілька тижнів та перечекати війну. Наступного ранку ми вже були на шляху до Ужгорода, на Західній Україні, а звідти вирушили до Відня – міста, яке я відвідувала тричі як туристка до повномасштабного вторгнення. Наше перебування в готелі протягом тих кількох тижнів відображало реальність, що еміграція не була в наших думках; ми просто чекали, коли закінчиться війна. Однак, незважаючи на наші бажання, доля мала свої плани, яких не вдалося уникнути.

ЖИТТЯ В АВСТРІЇ

Я дуже вдячна Австрії за теплий прийом українських біженців, надання допомоги та всебічної підтримки. Мене глибоко вразила доброта місцевих жителів, їхня емпатія та підтримка. Що вразило мене тоді і продовжує вражати сьогодні в Австрії, так це спостереження заявлених цінностей ЄС у дії – від філософії та сприйняття життя людей до організації довкілля, міського планування та кліматичної справедливості. Крім того, жага до відстоювання своїх прав та цінностей, їхнє прагнення до правди та справедливості – дійсно вражають.

Найбільшим викликом для мене стало мовне питання. Я не володіла німецькою, і це ускладнювало багато повсякденних процесів – від написання електронних листів до спілкування на вулиці. Однак багато місцевих жителів проявляли розуміння, не засуджували іноземців за спроби говорити німецькою, робити помилки та знайомитися з австрійською культурою.

Порада, яку можу запропонувати українцям за кордоном і якої намагаюся дотримуватися сама – активно досліджувати все, виходити за межі звичного оточення і намагатися інтегруватися до міжнародного чи місцевого контексту. Це включає вивчення мови та знайомство з культурними особливостями інших, якими б складними вони не були.

“ПРОФЕСІЙНИЙ ІНТЕГРАЦІЙНИЙ ХАБ”

Я дізналася про програму “Професійний інтеграційний ХАБ” через допис в Instagram і вирішила скористатися шансом і подати заявку. Стажування в Австрійській галереї Бельведер цілком виправдало мої основні очікування і цілі. Воно надало можливість зануритися до австрійської професійної сфери, отримати уявлення про різні методи та аспекти роботи установи. Крім того, цей досвід сприяв розумінню фундаментальних принципів та структури австрійського мистецького сектора, а також професійних цінностей місцевих арт-менеджерів. Ці знання будуть цінними для застосування у майбутньому в українському культурному середовищі.

Загалом, стажування стало важливим етапом у моєму житті, пропонуючи мені не лише цінний досвід роботи в провідній австрійській установі, але й формуючи моє особисте сприйняття динаміки між індивідами, суспільством та інституціями у контексті художньої та культурної спадщини. Це допомогло мені викристалізувати цінності та правильно спрямувати мій майбутній шлях.

Основною ініціативою, у якій я брала участь під час стажування, була організація симпозіуму “Storms and Networks: Modernisms in an Extended Territorial Context”, який відбувся в рамках виставки “In the Eye of the Storm: Modernism in Ukraine” 7 травня 2024 року у Бельведері. По-перше, я висловлюю вдячність Мирославу Галяку, співкуратору виставки від Бельведеру, за його підтримку, допомогу та час. По-друге, я була в захваті від участі в цьому процесі, інтегруючись до великого механізму роботи установи протягом усього стажування. Симпозіум, що об’єднав провідних експертів у галузі модернізму Центральної та Східної Європи, став важливою науковою подією, що сприяла обміну думками щодо розвитку мистецтва початку ХХ століття в цих регіонах.

Порівняння мистецьких сцен в Україні та Австрії, зосереджене на мистецьких інституціях, організаційних процесах та індивідуальному ставленні працівників до своєї роботи, дає уявлення про сильні та слабкі сторони професійного сектору України. Існування в абсолютно різних реаліях, умовах життя та суспільних ролях часто спричиняє цей розрив. У кризові часи подолання викликів та забезпечення безперебійної роботи беруть на себе працівники українського мистецького сектору, які часто керуються особистою ініціативою, а не встановленими процедурами. Варто пам’ятати про героїзм фахівців, таких як працівники Національного художнього музею України, які жили в музеї на початку війни, щоб врятувати колекцію. Також важливо зазначити розвинену здатність українських фахівців швидко знаходити рішення у складних ситуаціях і організовувати робочий процес попри виклики, включаючи відсутність фінансової підтримки та фізичну небезпеку.

Ми можемо багато чого навчитися в Австрії. Основна відмінність між австрійськими та українськими мистецькими інституціями, на мою думку, полягає у їхньому акценті на процесі, а не лише на результаті. В Австрії наголос робиться на процесі створення виставок або будь-якого іншого проєкту, додаючи цінності ідеї, повідомленню та публічному обговоренню, а не написанню звіту про успішне завершення. Цей підхід, разом з відповідальністю та залученістю кожного на кожному етапі роботи – ключовий для успішного функціонування установи.

Розмірковуючи про отримані знання з австрійського професійного середовища, я була глибоко вражена відданістю австрійських фахівців своїй роботі. Ця пристрасть не лише надихає, але й надає важливе розуміння, чому австрійський мистецький сектор функціонує так ефективно: кожен індивід не тільки діє професійно, але й по-справжньому любить свою роботу, повністю занурюючись у свою тему настільки, що залишається під враженнями ще впродовж тривалого часу.

ПЛАНИ ПІСЛЯ УЧАСТІ У ПРОГРАМІ

Програма “Професійний інтеграційний ХАБ” надала мені неоціненний досвід та знання – від чіткого розуміння мого професійного шляху до неймовірної можливості працювати у провідній австрійській мистецькій установі. Вона також сприяла налагодженню контактів та надала мені чітке розуміння основних принципів австрійської професійної сфери, місцевих цінностей та робочих практик. Це відкриває двері до інтеграції та дає можливість застосувати отримані знання в українському контексті.

Враховуючи важливу роль українського мистецтва під час війни – як платформи для відображення українських реалій, представлення країни та її культури на світовій арені – впровадження європейських практик стає необхідним для інтеграції України до європейського контексту у різних сферах. Для українських мистецьких інституцій, які постійно беруть участь у суспільних дискусіях, прийняття європейських стандартів може мати значний вплив. Цей вплив пошириться на взаємодію з місцевою громадою, виховання нового покоління, яке надає пріоритет свободі, підтримку мистецької освіти, а також зміцнення міжнародної присутності та впливу українських інституцій. 

Серія інтерв’ю з учасницями програми “Професійний інтеграційний ХАБ”.