Дарія Дрюченко, учасниця програми “Професійний інтеграційний ХАБ” 1.0 (Федеральне міністерство миствецтв, культури, державної служби та спорту Австрії)

• Вік: 33 роки
• Місто проживання в Україні до повномасштабного вторгнення: Київ
• Спеціалізація: кінорежисер, продюсер

ПРОФЕСІЙНИЙ ДОСВІД

До початку війни я упродовж восьми років працювала головним режисером телешоу на телеканалі 1+1 Медіа, зокрема на «ЖВЛ» (Життя Відомих Людей).

У 2018 році я заснувала власну продюсерську компанію, де ми знімали численні серіали та фільми з іноземними співробітниками, які приїжджали до України на зйомки. У 2022 році я була змушена закрити свою продюсерську компанію, якої більше не існує.

ВИМУШЕНА ЕМІГРАЦІЯ

Коли почалася війна, я була на дев’ятому місяці вагітності і не планувала переїжджати кудись. Однак, почувши вибухи, я зрозуміла, що безпечніше переїхати, навіть якщо тільки на кілька днів, до друзів у західну частину України. Дорогою до Тернополя я побачила новини про жінку, яка народила в метро через повітряні тривоги та ракетні атаки. Це настільки налякало мене, що ми вирішили негайно прямувати до кордону.

Після двох ночей у черзі на кордоні ми нарешті потрапили до Європи 28 лютого. Наш план був поїхати до Німеччини або Швейцарії, де мої партнери по фільму могли б допомогти організувати мої пологи. Але мої пологи почалися несподівано, і мій лікар порадив мені негайно припинити рух. Першим великим містом, до якого ми дісталися, був Відень.

ЖИТТЯ В АВСТРІЇ

Я нікого не знала у Відні, це було страшно, але краще, ніж народжувати в машині. Наступного дня ми пішли до української церкви та отримали всю необхідну допомогу. Я б сказала, що це не я вибрала Австрію, а Австрія вибрала мене.

Перші кілька тижнів були дуже важкими психологічно. Відень здався мені дуже суворим, повним правил, бюрократії, чужої мови та страху. Ми не розуміли жодних дорожніх знаків чи оголошень. На другий день наш автомобіль було евакуйовано, і ми не знали, де він знаходиться. Це був такий важкий час, що я щодня плакала, запитуючи себе, чому я проходжу через усе це. Але добрі люди, особливо волонтери, дуже допомогли. Протягом кількох днів я вже мала все необхідне для дитини від звичайних людей.

Я не була на передовій війни, але щодня боролася у власній еміграційній війні. На мою думку, кожен українець, який переїхав за кордон, переживає дуже важкі часи. Адже бути в іншій країні та постійно шукати своє місце під сонцем – це величезна робота. Залишити все позаду та будувати нове життя в чужій країні – це виклик, з яким не кожен може впоратися. Моя порада: НІКОЛИ НЕ ЗДАВАЙТЕСЯ! Я вірю, що ми всі можемо подолати наші труднощі та жити найкращим життям.

“ПРОФЕСІЙНИЙ ІНТЕГРАЦІЙНИЙ ХАБ”

Мій друг з Португалії надіслав мені посилання на “Професійний інтеграційний ХАБ” в Інстаграмі. Я зайшла на акаунт і відразу відчула, що це мій шанс. Моєю метою було приєднатися до будь-якої австрійської команди. Я все ще на шляху до інтеграції та продовжую прагнути професійного самовдосконалення. Я щиро вірю, що той, хто старанно працює, не може залишитися аутсайдером. Але бути біженцем – це інше. Бути хорошим працівником недостатньо; ви повинні бути найкращими та не маєте права на помилку.

Мене дуже вразило стажування, тому що я перебуваю в найкращому місці, яке тільки можна уявити. Це вершина, де приймаються всі рішення. Тут я можу побачити, як виглядає ринок культури і хто ці люди в Міністерстві. І повірте, вони чудові.

Під час стажування я ініціювала кілька проєктів, зокрема:

• Майстерня для українських митців, які подають заявки на гранти та стипендії.
• Зйомка проєкту «Українські художники в Австрії».

На майстерню прийшли сорок осіб, і я отримала вражаючі відгуки від українців. Відео будуть розміщені на сайті Міністерства культури та в соціальних мережах.

Я ніколи не працювала в Міністерстві культури України, але бачу, що тут Міністерство культури дуже зацікавлене у фінансуванні культури в усіх її формах. Вони дуже зацікавлені в сучасному мистецтві та розвитку художнього смаку серед підлітків і молоді. Установа децентралізована, кожен відділ виконує свої завдання. Такий підхід мінімізує ймовірність корупції та дозволяє їм бути гнучкими, швидкими та сучасними.

Мені дуже подобається традиція обідати разом. Весь поверх збирається, щоб насолодитися їжею та обговорити новини, проблеми та інші питання. Вони дуже відкриті та завжди готові допомогти.

ПЛАНИ ПІСЛЯ УЧАСТІ У ПРОЄКТІ

Мій головний висновок – потрібно бути відкритою і активною, не боятися пропонувати нові ідеї та робити помилки. Просто залишайтеся чесними та робіть усе, що у ваших силах.

Я все ще сподіваюся мати можливість залишитися тут на постійну роботу, але це рішення не повністю в моїх руках. Проте я залишаюся оптимістичною. Якщо це не спрацює, я продовжу шукати інші можливості та постійну роботу, тому що інтеграція до австрійського середовища – моя головна мета  (на момент публікації цього інтерв’ю Дар’я вже отримала пропозицію від Федерального міністерства мистецтв, культури, державної служби та спорту Австрії про продовження співпраці – ХАБ).

Я вірю, що можу продовжувати допомагати українським митцям через Міністерство культури Австрії. Я могла б допомогти в оновленні програм для українців; пропонувати нові ініціативи тощо. Знаючи людей особисто, володіючи українською мовою та розуміючи менталітет і потреби, я думаю, що могла б стати хорошим представником для підтримки нашої нації за кордоном. Австрійці допомагають нам настільки, наскільки можуть, але вони ніколи повністю не зрозуміють нашого болю. Я вважаю, що важливо, щоб у кожній установі був український представник, який буде захищати нашу націю на міжнародному рівні. Якщо ми хочемо залишитися тут, ми повинні прийняти правила гри.

Серія інтерв’ю з учасницями програми “Професійний інтеграційний ХАБ”.

Побудова спільноти є одним із найважливіших інструментів для сприяння інтеграції.

18 травня 2024 року це бачення зробило значний крок уперед з першою зустріччю спільноти Professional Integration HUB. Ця подія стала важливою віхою, об’єднавши учасників програми, їхніх кураторів, фіналістів відбіркового процесу та представників установ і організацій, які підтримують та вірять у нашу місію.

Серед почесних гостей була докторка Юдіт Коленбергер, представниця Віденського університету економіки та бізнесу, яка спеціалізується на примусовій міграції, людських ресурсах та інтеграції.

З натхненними промовами виступили організатори програми: Олена Бекреньова, Ольга Олефірова та Яна Барінова. Вони підкреслили важливість побудови сильної спільноти, члени якої підтримують одне одного, для сприяння професійному зростанню та інтеграції.

Одним з ключових моментів зустрічі стала презентація захоплюючого відеоролика про ХАБ, який висвітлив досвід присутніх гостей. Ця візуальна репрезентація втілила в життя суть та мету нашої спільноти.

Родзинкою вечора стала картина, до створення якої долучилися гості заходу. Цей витвір мистецтва символізував єдність та спільне бачення майбутнього, відображаючи колективний дух та відданість усіх, хто долучився до роботи ХАБу.

Ми надзвичайно вдячні нашим гостям та усім, хто бере участь у створенні спільноти. Розпочинаючи цей важливий шлях, ми прагнемо сформувати активну спільноту українських фахівців в Австрії.

Разом ми продовжимо будувати мости та сприяти професійній інтеграції, забезпечуючи краще майбутнє для всіх. Стежте за нашими оновленнями, аби бути в курсі останніх подій та приєднуйтесь до нас у цій захоплюючій справі.

“Професійний інтеграційний ХАБ” ініційований Фундацією ЕРСТЕ. Проєкт реалізує Європейський центр свободи та незалежності.

• Серія інтерв’ю з учасницями програми “Професійний інтеграційний ХАБ”.

13 фахівчинь з України пройшли стажування у провідних установах та організаціях Австрії в рамках програми “Професійний інтеграційний ХАБ”

За останніми даними, в Австрії перебуває близько 84 тисяч українців, вимушено переміщених через війну росії проти України. Серед них – велика частина висококваліфікованих фахівців, котрі прагнуть реалізувати свій потенціал у новому професійному середовищі і зіштовхуються на цьому шляху з численними труднощами. 

Програма “Професійний інтеграційний ХАБ” була створена у 2023 році з метою сприяння інтеграції українських фахівців до європейського професійного середовища. Окрім цього, отриманий в рамках програми досвід стане вагомим внеском у розбудову України та її інтеграцію до ЄС. Проєкт ініційований Фундацією ЕРСТЕ, імплементований Європейським центром свободи та незалежності.

“Наша програма виходить за рамки підтримки професійного розвитку виняткових українських експертів “тут і зараз”. Основна мета – забезпечити їм практичний досвід, що має вирішальне значення для післявоєнної відбудови України”, – коментує Яна Барінова, менеджерка з питань європейських політик та відносин з Україною Фундації ЕРСТЕ. 

Впродовж трьох місяців, з 4 березня до 31 травня, 13 учасниць програми проходили стажування в австрійських установах та організаціях, на посадах, відповідних до їх кваліфікації. До програми долучилися 10 організацій з Відня та Зальцбургу. Кожна з них забезпечила інтернів повноцінним робочим місцем та супроводом кураторів. До того ж учасниці “Професійного інтеграційного ХАБу” отримували щомісячну стипендію у розмірі 1200 євро.

“Для мене цінність програми полягає в її фокусі на моєму подальшому розвитку, враховуючи мій досвід і потреби. “Професійний інтеграційний ХАБ” надає можливість розширити мою мережу контактів, покращити професійні навички та отримати цінний досвід роботи в провідних установах. Це дозволяє мені професійно розвиватися і позитивно впливати на майбутнє України. Вдячна за можливість взяти участь у цій програмі!”, – ділиться Катерина Тимошенко, учасниця програми, яка пройшла стажування у Caritas Austria.

Окрім стажування, програма включала інші корисні активності для учасниць. Зокрема, за місяць до початку стажування за підтримки Австрійського інтеграційного фонду було організовано інтенсивний курс з німецької мови, який значною мірою полегшив адаптацію українських фахівчинь до нового середовища. Серед інших активностей – навчальні візити, спільні зустрічі, фотосесії, друковані та відеоінтерв’ю та багато іншого. Програма завершилася конференцією за участю представників організацій та інституцій, що приймали стажування. В рамках заходу учасниці представили підсумки стажування з окремим акцентом на досвіді, важливому для майбутньої відбудови України.

Досвід показує, що “Професійний інтеграційний ХАБ” – ініціатива, яка стала корисною як для українських фахівців, так і для австрійських інституцій та організацій, чиї представники відзначали високу кваліфікованість та експертність учасниць програми.

“Дуже важливо, щоб експерти та колеги з України мали можливість зрозуміти, як працюють установи в Австрії. Для нас це також можливість інтегрувати їхній досвід у наш контекст і проєкти. У цьому сенсі я вважаю, що “Професійний інтеграційний ХАБ” – це чудова ініціатива, яка сприяє становленню людей, які змушені були емігрувати через війну і намагаються інтегруватися до нового середовища”, – коментує програму Luisa Ziaja, головний куратор музею “Бельведер”. 

За результатами стажування, четверо учасниць отримали пропозиції від установ та організацій щодо продовження співпраці. Серед них – Федеральне міністерство мистецтв, культури та спорту Австрії, Карітас Австрія, Фундація ЕРСТЕ, мистецьке об’єднання viennacontemporary. Цей факт є важливим показником успішності програми та вкотре підтверджує взаємну вигоду від участі у ній для України та Австрії.

Розуміючи актуальність програми для України та Австрії, організатори ініціювали другий раунд “Професійного інтеграційного ХАБу” та невдовзі оголосять деталі нового набору.

Фундація ЕРСТЕ – це творча майстерня ідей та інновацій, лабораторія майбутніх тем, яка веде стратегічну співпрацю шляхом нетворкінгу. Як основний акціонер Групи Ерсте, Фундація ЕРСТЕ забезпечує незалежне майбутнє одного з найбільших постачальників фінансових послуг в Центральній, Східній та Південно-Східній Європі. Прагнучи служити загальному добру, приватна австрійська фундація зберігає віру в підтримку розвитку кожного.

Європейський центр свободи та незалежності – громадська організація, зареєстрована українками у Відні у 2022 році, з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну. Проєкти, які організація імплементує в країнах ЄС, пов’язані з Україною та спрямовані на сприяння її відбудові та євроінтеграції. 

Христина Скороход, учасниця програми “Професійний інтеграційний ХАБ” (WIENXTRA).

• Вік: 25 років

• Місто проживання в Україні до повномасштабного вторгнення: Київ

• Спеціалізація: Соціальна робота

ПРОФЕСІЙНИЙ ДОСВІД

До повномасштабного вторгнення я здобувала магістерський рівень з соціальної роботи і працювала над дисертацією. Одночасно займала позицію міжнародного секретаря у молодіжній скаутській організації “Пласт” в Україні, фокусуючись на дітях та молоді.

В Україні необхідно швидко вчитися і виконувати різні завдання в умовах жорстких термінів, часто потребуючи багатозадачності та винахідливості. Але з іншого боку, було чудово, що завжди було місце для власних ідей, підтримки інших і сприяння креативності.

Робота з молоддю в Україні триває і адаптується до поточної ситуації. Вона зіштовхується з викликами, такими як проблеми безпеки, зменшення ресурсів, включаючи людські ресурси та енергію, і скорочення можливостей. Наприклад, менше можливостей для взаємодії з молоддю на сході України та брак безпечних місць для проведення заходів.

ВИМУШЕНА ЕМІГРАЦІЯ

Війна застала мене вранці 24 лютого в квартирі моєї родини в Києві. Попередньої ночі я вирішила попрацювати над магістерською дисертацією, тому лягла спати дуже пізно. Через кілька годин, близько 4 ранку, мене розбудили звуки, яких я не чула ніколи раніше.

Я приїхала до Австрії наприкінці березня 2024 року. Перші два тижні після 24 лютого ми з родиною залишалися в селі в Київській області. Потім я провела тиждень у західній частині України, потім майже два тижні в Італії, перш ніж оселитися в Граці, Австрія. Родичі моєї тітки, які давно емігрували за кордон, допомогли мені з переїздом.

Тоді переїзд за кордон розглядався як тимчасове рішення з міркувань безпеки. Спочатку я переїхала з родичами до села в Альпах на півночі Італії. Однак, коли війна затягнулася, родичі моєї тітки запропонували мені переїхати до Граца. Ми зупинилися там на ніч дорогою до Італії, і мене одразу привабило це місто. Грац пропонував більше можливостей для навчання та роботи, порівняно з селом. Я дуже вдячна Юлії та Надії, двом чудовим жінкам, за те, що вони прийняли мене в своїй квартирі в Граці і підтримували майже рік, особливо в періоди стресу та невизначеності.

ЖИТТЯ В АВСТРІЇ

В Австрії я зіткнулася з різними викликами, які дійсно мене випробували, такими як подолання мовного бар’єру, пошук роботи у моїй сфері, адаптація до життя далеко від родини, а також постійне хвилювання за них. Почати все з нуля в новому місці було великим викликом і додавало труднощів. Але саме це передувало великим змінам: я почала вивчати мову, знайшла роботу, звикла до життя за кордоном і зустріла багато добрих людей на своєму шляху.

На шляху мого професійного розвитку я зіткнулася з численними перешкодами. Спочатку у мене виникли труднощі через те, що мої кваліфікації не були визнані. Окрім того, мої знання німецької мови були далекими від ідеальних; у мене не було досвіду роботи з австрійськими організаціями та жодних зв’язків у місцевій громаді. На жаль, спочатку я зіткнулася з численними відмовами у працевлаштуванні через недостатнє володіння мовою, що спонукало мене приділяти пріоритетну увагу покращенню моїх знань німецької мови. Але коли я побачила інших українців, які знайшли роботу або впоралися з подібними ситуаціями, це дійсно надихнуло і мотивувало мене. Досягнення професійного успіху в Австрії вимагає терпіння, підтримки та роботодавців, які відкриті до різноманітних досвідів і досвіду.

Раніше навчавшись за кордоном за програмою Erasmus у Фінляндії, я приїхала до Австрії без особливих очікувань, особливо з огляду на те, що безпека була головним пріоритетом. Однак я була приємно здивована рівнем організації та готовністю людей надавати допомогу та підтримку.

Незважаючи на те, що я добре володіла англійською мовою, я швидко зрозуміла, що цього недостатньо для отримання роботи або продовження навчання в Австрії. Я також помітила інтенсивність бюрократичних процесів тут. Однак я дуже цінувала те, як вони так ретельно дотримуються правил і законів. Крім того, я зрозуміла, що в Австрії на високому рівні надання соціальних послуг, що є позитивним прикладом суспільної турботи. Крім того, я зустріла багато людей, які були готові запропонувати допомогу, навіть на вулиці.

Я намагаюся використовувати досвід і знання, отримані в Україні, для свого життя тут, в Австрії, оскільки вважаю їх цінними. Мене підтримує моя родина в Україні, друзі і нові знайомі тут. Окрім цього, я черпаю енергію від допомоги іншим і участі в заходах, які сприяють відновленню рутини в моєму житті. Йдеться про роботу, прогулянки, читання, зустрічі за кавою та проведення часу з іншими людьми. Я також вдячна за соціальні послуги, надані міграційними організаціями, і за доброту незнайомців, яких зустрічаю на своєму шляху. Все це сприяє моєму добробуту та адаптації до життя в Австрії.

Порада, яку я дала б українцям, які живуть за кордоном, – слухати себе і довіряти своїй інтуїції. Пам’ятайте, що ваша поточна ситуація є тимчасовою, і ви не самі в подоланні цих труднощів. Працюйте над тим, щоб стати незалежними, вивчаючи мову та використовуючи будь-які можливості, які трапляються на вашому шляху. Пам’ятайте, що ваша наполеглива праця окупиться в майбутньому. Не забувайте піклуватися про себе та дотримуватися своїх цінностей як у особистому житті, так і на роботі. Ці принципи спрямовуватимуть вас на вашому шляху та сприятимуть вашому загальному добробуту та успіху.

“ПРОФЕСІЙНИЙ ІНТЕГРАЦІЙНИЙ ХАБ”

Я дізналася про програму “Професійний інтеграційний ХАБ” через Instagram, і вона відразу мене зацікавила. Прочитавши більше про програму на офіційних сторінках в соціальних мережах, я відчула мотивацію подати заявку. Я неймовірно щаслива, що прийняла рішення брати участь, оскільки це відкрило для мене багато можливостей.

Мої ключові очікування від програми полягали в отриманні досвіду в соціальній сфері в Австрії, встановленні мережевих зв’язків, сприянні обміну знаннями між австрійцями та українцями, а також мені хотілося пройти стажування з використанням німецької мови. Рада констатувати, що стажування перевершило ці очікування. Воно не тільки надало мені цінного досвіду, але й дозволило зустріти інших цікавих людей.

Мої враження від досвіду надзвичайно позитивні. Я твердо вірю, що знання та навички, які ми привносимо з нашого життя в Україні, можуть значно покращити організації тут, і навпаки. Особисто я відчуваю, що значно розвинула свої професійні навички за цей час. Маючи можливість спостерігати, як працюють організації зсередини, я мотивована продовжувати розвиватися і значно менше боюся того, що не ідеально володію мовою.

Однією з головних відмінностей, які я помітила, це те, що в Австрії існує багато процесів, спрямованих на запобігання проблемам молоді, які значною мірою підтримує уряд. Цей проактивний підхід я вважаю позитивним. В Україні, хоч і існує багато неурядових організацій, активних у роботі з молоддю, проте недостатньо інформаційних центрів, спеціально присвячених питанням молоді.

Одним із найцінніших уроків, які я отримала під час стажування, стала важливість спостереження за тим, як організована інформаційна робота з молоддю. Побачивши, як молодіжний центр працює щодня і яку користь він приносить молодим людям, я усвідомила, наскільки важливо продовжувати працювати над їх підтримкою. Цей досвід підкреслив важливість постійного навчання у інших та впливу ефективних молодіжних ініціатив.

ПЛАНИ ПІСЛЯ УЧАСТІ У ПРОГРАМІ

Стажування в рамках програми “Професійний інтеграційний ХАБ” значно вплинуло на мої професійні амбіції. Воно мотивувало мене рухатися далі та шукати постійні можливості для професійного розвитку в моєму поточному середовищі. Я вважаю, що важливо використовувати мої навички та знання, залишаючись при цьому відкритою до нових можливостей для навчання та особистого розвитку в іншому середовищі.

Існують великі можливості для впровадження європейського досвіду для допомоги Україні, зокрема у сфері роботи з молоддю. Запозичуючи подібні інструменти та підходи, які використовуються в європейських країнах для розвитку та підтримки молоді, Україна може створити простори, де молодь отримуватиме доступ до важливої інформації та ресурсів (наприклад, через молодіжні центри – такі послуги, як консультації, тренінги з фінансової грамотності, медіаграмотності, прав молоді; програми обміну; послуги для батьків, молодіжних працівників та всіх, хто працює з молоддю). Інвестування в молодь – це інвестування в майбутнє, і надання молоді необхідних інструментів та можливостей може надихнути на позитивний внесок у суспільство.

На мою думку, цей досвід був би найбільш цінним у галузях соціальної роботи та роботи з молоддю. Зосереджуючись на підтримці молоді та наданні можливостей для дітей розвивати свої навички та потенціал, Україна може закласти міцний фундамент для майбутнього. Зростання кількості програм для молоді та соціальних послуг може дати молоді можливість стати активними та зацікавленими громадянами та позитивно сприяти добробуту та процвітанню громади в довгостроковій перспективі.

Серія інтерв’ю з учасницями програми “Професійний інтеграційний ХАБ”.

Катерина Тимошенко, учасниця програми “Професійний інтеграційний ХАБ” (Caritas Austria).

• Вік: 26 років

• Місто проживання в Україні до повномасштабного вторгнення: Київ

• Спеціалізація: Гуманітарна допомога

ПРОФЕСІЙНИЙ ДОСВІД

До повномасштабного вторгнення я надавала послуги перекладу та інтерпретації і працювала особистою асистенткою у приватній авіакомпанії, яка займалася гуманітарними, стабілізаційними та миротворчими місіями по всьому світу.

Я працювала в дуже швидкому темпі і координувала велику команду інженерів. На жаль, природні катастрофи та насильницькі конфлікти трапляються часто. Мені завжди потрібно було бути готовою швидко реагувати та надавати необхідну адміністративну допомогу для управління командою. 

Багато з моїх колишніх колег з авіакомпанії, в якій я працювала, зараз захищають нашу країну. Мої друзі, лінгвісти та перекладачі, активно допомагають громадам, що постраждали, та працюють над міжнародними проєктами розвитку в Україні. Усі докладають максимум зусиль для стабілізації ситуації та відновлення миру і незалежності.

ВИМУШЕНА ЕМІГРАЦІЯ

Війна застала мене в Києві. Це мав бути звичайний робочий день, і ніхто не міг повірити, що почнеться війна. Однак, як і мої співвітчизники, я прокинулася від звуків вибухів.

Я провела тиждень у Києві, переважно в укриттях, перш ніж вирішила виїхати до більш безпечного місця. Спочатку я поїхала до Чернівців, але пізніше вирішила переїхати до Австрії. Паралельно я шукала способи допомогти своїй родині в Чернігові виїхати з міста, яке було частково окуповане на той час.

Австрія була першою країною, куди я поїхала після повномасштабного вторгнення. Мій вибір був зумовлений відносно невеликою відстанню від України та мінімальним володінням німецькою мовою. Спочатку я думала, що пробуду тут лише кілька тижнів і незабаром повернуся додому.

ЖИТТЯ В АВСТРІЇ

Знадобилося трохи часу і зусиль, щоб налагодити життя в Австрії, встановити нові соціальні зв’язки, звикнути до того, як працюють різні сфери, такі як охорона здоров’я та освіта, вивчити німецьку мову, знайти житло тощо.

Мовний бар’єр став значною проблемою для моєї родини. Якщо ви не володієте німецькою, інтеграція ускладнюється. Для спілкування, ефективної комунікації з різними установами, навчання і роботи необхідно було звикнути до нового середовища та вивчити мову.

Мушу зазначити, що нам пощастило зустріти багато добрих людей в Австрії, і ми дуже вдячні за неймовірну підтримку з боку австрійської влади та громадян. Усе це значною мірою полегшило нашу інтеграцію.

Що мене здивувало і вразило в моєму професійному розвитку та працевлаштуванні?

• Юридичні вимоги: Виконання юридичних вимог для працевлаштування, таких як нострифікація документів і сертифікація мовної компетентності, може зайняти багато часу. Ознайомлення з трудовим законодавством і регулюванням Австрії виявилося складним завданням, особливо з урахуванням відмінностей від українських законів.
• Відмінності в робочій культурі: Адаптація до робочої культури та практик в Австрії потребує часу, особливо в мультикультурному середовищі, коли працюєш разом з людьми з різних культур і з різним досвідом.
• Професійні можливості: Я досліджую, як мої навички та експертизу можна успішно використовувати на австрійському ринку праці, шукаю професійні можливості та вивчаю, як я можу позитивно вплинути на майбутнє України.

Родина і друзі постійно мене підтримують та підбадьорюють у повсякденному житті під час еміграції. Хобі та активний спосіб життя приносять мені задоволення та допомагають справлятися зі стресом. Участь у проєктах, пов’язаних з Україною, дозволяє мені залишатися пов’язаною з моєю Батьківщиною. До того ж це додає сенсу до мого щоденного життя.

Яку пораду я б дала українцям, які живуть за кордоном? Будьте наполегливими, продовжуйте рухатися вперед і вірте в себе.

“ПРОФЕСІЙНИЙ ІНТЕГРАЦІЙНИЙ ХАБ”

Коли я побачила оголошення у Facebook і прочитала деталі програми “Професійний інтеграційний ХАБ”, одразу зрозуміла: це саме те, що я шукала – можливість розвивати навички та розширювати свою мережу контактів.

Мої основні цілі полягали в тому, щоб розширити коло контактів, знайти людей, які поділяють мої інтереси, покращити свої знання та міжособистісні навички, підвищити рівень володіння німецькою мовою. Я прагнула глибше інтегруватися до професійного середовища та отримати цінні знання про проєкти, які ведуть австрійські організації з фокусом на Україну. Ці очікування залишилися незмінними, і я рада констатувати, що вони були переважно виправдані. Протягом трьох місяців я пережила дуже продуктивний період і здобула цінні навички та знання.

Моє стажування було чудовим! Як інтерн у сфері корпоративного фандрейзингу та філантропії у Caritas Austria, я підтримувала свою команду в залученні нових партнерів та фондів. Ми розробляли ініціативи, які допоможуть тисячам людей у всьому світі, особливо в моїй рідній Україні. Я дуже ціную підтримку моєї команди і можливість вчитися у досвідчених професіоналів. Я сподіваюся, що зможу незабаром внести свій вклад у відновлення України завдяки тому, що я навчилася тут, в Австрії.

Мене цікавило дізнатися більше про проєкти, які реалізує Caritas в Україні, і серед моїх завдань було дослідження теми, пов’язаних з Україною. Я також мала зустрічі з представниками Caritas Ukraine, де дізналася більше про поточну ситуацію та їхню важливу роботу.

Вадко порівнювати роботу в Україні та за кордоном, так як цей досвід дуже різний. Я змінила галузі та ролі, тому важко зробити чіткий висновок. Однією з помітних відмінностей є структура організацій. В Австрії використовують багато цифрових інструментів та спеціалізованого програмного забезпечення для прискорення роботи. Співробітники мають більше незалежності в прийнятті рішень та більшу відповідальність. В Україні раніше було більше централізованого контролю, що передбачало схвалення з боку керівництва для виконання різних завдань. У сучасній Україні організації та компанії мають швидко вирішувати нові виклики, тому я вірю, що робочі процеси суттєво змінилися.

З іншого боку, співробітники в Україні більш гнучкі та впевнені, оскільки працюють у знайомому середовищі та рідною мовою, що сприяє швидшому доступу до інформації. Коли живеш за кордоном, вдосконалення мови – це аспект, над яким завжди потрібно працювати, але це приносить бенефіти. Я помітила, що спілкування з українськими колегами проходило легше, оскільки ми спілкувалися однією мовою та мали спільну культуру. В Австрії, де колеги походять з різних культурних середовищ і говорять різними мовами, встановлення ефективної співпраці може зайняти більше часу. Потрібні зусилля та терпіння, щоб знайти спільну мову та зрозуміти культурні нюанси один одного, але це також приносить виняткову цінність. Мультикультурність означає наявність різного досвіду та перспектив.

Момент під час стажування, який справив на мене незабутнє враження, стався тоді, коли я допомагала колегам з партнерської організації Caritas Austria у Харкові зустріти австрійську пресу. Незважаючи на важкі умови та ситуації, коли життя опиняється під загрозою, команда соціальної допомоги в Харкові здійснює надлюдські вчинки. Завдяки пожертвам та державним коштам, вони розподіляють харчові та гігієнічні пакети, надають психосоціальну підтримку дітям, підтримують сім’ї, забезпечують мобільний догляд за літніми людьми тощо. Досвід, яким поділилися українські колеги, та проєкти, які вони реалізують для підтримки людей, демонструють, як вони наполегливо працюють і знаходять сили допомагати один одному.

Водночас на зустрічі з донорами я спостерігала щиру стурбованість щодо поточної ситуації в Україні та готовність надати підтримку. Забезпечуючи фінансову допомогу, донори відчувають свою залученість і причетність. Фандрейзинг – це дуже потужний інструмент, який об’єднує людей і приносить цінність суспільству.

Завдяки стажуванню, я дійсно із захопленням дивлюся на австрійський професійний ландшафт. Спостереження за суспільством через призму різних установ, НУО та організацій було для мене відкриттям. Це було не лише про розуміння викликів, але й спостереження за тим, як ці організації вирішують їх через проєкти та співпрацю, що справді резонувало.

Мої ключові висновки включають важливість бути відкритим до кожної можливості та спілкування з різними людьми. Об’єднуючи наші зусилля, ми стаємо сильнішими і можемо діяти більш ефективно разом!

ПЛАНИ ПІСЛЯ УЧАСТІ У ПРОЄКТІ

Я б хотіла розробляти та впроваджувати проєкти, які будуть корисні для українського суспільства, і продовжувати прогресувати в міжнародному партнерстві та управлінні проєктами. Завдяки володінню кількома мовами та досвіду співпраці з міжнародними командами, я вірю, що маю ресурси та навички для професійного зростання і внесення значущого вкладу в розвиток українського суспільства.

На мою думку, європейський досвід буде особливо цінним для України в кількох сферах. По-перше, впровадження найкращих практик у сфері управління, освіти, охорони здоров’я та розвитку інфраструктури може значно сприяти прогресу України. По-друге, запозичення європейських практик в управлінні організаціями та прозорості може зміцнити українські НУО та установи. Крім того, навчання європейським стратегіям фандрейзингу може допомогти диверсифікувати джерела фінансування та ефективніше залучати партнерів. Співпраця з європейськими організаціями надає доступ до експертизи, ресурсів та більших мереж. Загалом, запозичення європейського досвіду в цих сферах може значно сприяти розвитку України та позитивним змінам у суспільстві.

Серія інтерв’ю з учасницями програми “Професійний інтеграційний ХАБ”.

Катерина Тебякіна, учасниця програми “Професійний інтеграційний ХАБ” 1.0 (Європейський форум Альпбах).

• Вік: 23 роки 
• Місто проживання в Україні до повномасштабного вторгнення: Київ 
• Спеціалізація: бакалавр міжнародних відносин

ПРОФЕСІЙНИЙ ДОСВІД

В Україні я працювала над проєктами міжнародного розвитку. Протягом трьох років я супроводжувала програму USAID RANG, яка була спрямована на просування «наступного покоління» реформ у Верховній Раді. Ця програма мала на меті підтримати Раду у становленні сучасною, ефективною інституцією, що сприяє підзвітності та демократичному розвитку. На початку війни ми повинні були мобілізувати наші зусилля для швидшого встановлення миру та розвитку дипломатичних функцій Парламенту. Наразі сектор міжнародних проєктів розвитку в Україні переживає значний ріст, зумовлений збільшенням гуманітарних та освітніх ініціатив. 

ВИМУШЕНА ЕМІГРАЦІЯ

За кілька тижнів до початку повномасштабного вторгнення, після евакуації американського посольства, USAID рекомендував усім своїм працівникам і проєктам переміститися до безпечніших районів. Тому я переїхала до Кропивницького, де провела перші два тижні війни. Після цих двох тижнів я вирішила тимчасово переїхати до Європи, дещо спонтанно обравши Австрію. 

ЖИТТЯ В АВСТРІЇ

Хоча життя в Австрії спочатку було досить напруженим, мені дуже пощастило зустрічати неймовірних людей на кожному кроці, з якими я могла поділитися своєю історією і які багато чому мене навчили. Я дуже вдячна за підтримку своїм друзям і колегам, а також моїй сім’ї в Україні. 

І хоча життя може бути дуже мінливим, що насправді допомогло мені адаптуватися до нової реальності, так це встановлення рутини. Незалежно від того, чи це школа, університет або робота, наявність структурованого повсякденного життя забезпечує стабільність, необхідну в часто нестабільній ситуації в еміграції. Спочатку життя було сповнене безлічі паперової тяганини, непорозумінь телефоном та нескінченних візитів до різних установ. Однак встановлення рутини зіграло вирішальну роль у моєму відчутті, що життя стало стабільним та певною мірою контрольованим. 

“ПРОФЕСІЙНИЙ ІНТЕГРАЦІЙНИЙ ХАБ”

Вперше я почула про “Професійний інтеграційний ХАБ” від подруги в Україні. Вона надіслала мені посилання та заохотила подати заявку. Хоча в мене вже була робота, мене зацікавила можливість познайомитися з новими, натхненними людьми, тому я вирішила спробувати. Мій досвід із ХАБом та організацією, що забезпечила стажування, виявився чудовим. Команда Європейського форуму Альпбаху мене зустріла дуже тепло та завжди підтримувала. Колектив там дійсно фантастичний – це ентузіасти, щиро захопленою своєю роботою. Було приємно бачити їх у дії та співпрацювати з такими відданими людьми. Моє головне очікування від участі у ХАБі було зустріти чудових людей, і я можу впевнено сказати, що це очікування більш ніж виправдалося. 

ПЛАНИ ПІСЛЯ УЧАСТІ У ПРОГРАМІ

Найбільшим відкриттям упродовж стажування в Альпбасі для мене стало те, як невелика команда може планувати та керувати величезною двотижневою конференцією, приймаючи 4000 людей, зустріч за зустріччю. Конференції та публічні заходи відіграють важливу роль у проєктах міжнародного розвитку та технічної допомоги, і я з нетерпінням чекаю, щоб поділитися цими знаннями з командами, з якими я працювала в Україні. Я вірю, що багато з цих інструментів і стратегій будуть надзвичайно цінними для них.

Серія інтерв’ю з учасницями програми “Професійний інтеграційний ХАБ”.

29 травня відбулася фінальна конференція програми “Професійний інтеграційний ХАБ”. У заході взяли участь представники ЕРСТЕ Фундації, Європейського центру свободи та незалежності, а також установ та організацій, які підтримали програму як партнери зі стажування.

Натхненні промови виголосили Яна Барінова, менеджерка з питань європейських політик та відносин з Україною Фундації ЕРСТЕ, Олена Бекреньова та Ольга Олефірова, співзасновниці Європейського центру свободи та незалежності.

“Я надзвичайно пишаюся бути частиною та ініціаторкою такого важливого проєкту, і дуже рада за наших інтернів. Тринадцять чудових українських жінок пройшли стажування в одних з найвпливовіших установ та організацій Австрії та демонстрували високий рівень кваліфікації українських фахівців,” – прокоментувала Яна Барінова.

Зірками конференції, звісно, були учасниці “Професійного інтеграційного ХАБу”. Кожна з них виступила з презентацією, підсумовуючи свій досвід стажування, поділилася рекомендаціями для України за результатами стажування та висловила вдячність за цю важливу можливість – відкрити двері до австрійського професійного середовища.

Олена Бекреньова зазначила: “Ця програма не тільки надала нашим учасницям безцінний професійний досвід, але й сприяла зміцненню зв’язків між Україною та Австрією. Інсайти та рекомендації наших стажерів безумовно сприятимуть майбутньому розвитку нашої країни”.

Ольга Олефірова додала: “Мене дійсно надихає наполегливість наших учасниць та їхнє бажання розвиватися у професії. Їхній успіх у інтеграції до австрійського професійного середовища демонструє силу і потенціал українських фахівців. Ми з нетерпінням чекаємо на продовження цієї подорожі”.

Торжественною частиною заходу стало вручення сертифікатів учасницям за проходження стажування у провідних інституціях та організаціях Австрії.

Ми надзвичайно пишаємося нашими учасницями та вдячні всім нашим партнерам за підтримку. Далі – більше!

Олена Терещук, учасниця програми “Професійний інтеграційний ХАБ” 1.0 (Австрійський інтеграційний фонд). 

• Вік: 37 років 
• Місто проживання в Україні до повномасштабного вторгнення: Київ 
• Спеціалізація: Магістр фінансового права та оподаткування (юрист)

ПРОФЕСІЙНИЙ ДОСВІД

З березня 2016 року по грудень 2023 року я обіймала посади виконавчого директора та директора з розвитку бізнесу в юридичній компанії MORIS GROUP. Я маю 8 років професійного досвіду на національному рівні, спеціалізуючись на захисті та впровадженні стратегічних організаційних ініціатив у різних сферах операційного управління. Це включає управління бізнесом, адміністрування, операційне управління, управління проєктами, фінансове управління та звітність, складання бюджету, юридичний нагляд, управління людськими ресурсами та розвиток бізнесу.

Я вважаю себе успішним топ-менеджером в Україні. Моя колишня компанія надала мені значні можливості, які були важливими для формування мого особистого та професійного успіху. До початку війни моя робота була не просто кар’єрою, а й моєю найбільшою пристрастю. Я була натхненна амбітними цілями, захоплюючими проєктами, командою, яка підтримує, та цікавими планами на майбутнє. Передвоєнний юридичний ринок був яскравим і динамічним, характеризувався значними інвестиційними проєктами, державними ініціативами, соціальними проєктами та широкими мережами розвитку бізнесу. Однак початок війни раптово перенаправив увагу юридичного ринку від розвитку до виживання.

ВИМУШЕНА ЕМІГРАЦІЯ 

Війна прийшла до нашого дому в Києві о 5 ранку 22 лютого. Мій чоловік, наша однорічна донька, двоє собак і я були охоплені страхом. Ми хаотично склали речі в автомобілі і, керуючись первісним страхом, покинули Київ без чіткого плану. Нам знадобилося шість годин, щоб дістатися до шосе, і ми вирішили їхати до українського кордону зі Словаччиною.

Опівночі ми з донькою перейшли кордон пішки, залишивши наше попереднє життя позаду. Завдяки волонтерам ми змогли сісти на поїзд у Кошице, і через десять годин ми прибули до Відня. До 23 лютого ми були у Відні, керовані лише страхом. Нас на місяць прихистили люди, які знали мою свекруху. Ми не мали іншого вибору, окрім як покладатися на вдачу та Божу милість. 

ЖИТТЯ В АВСТРІЇ 

Перший рік був сповнений очікувань. Я сподівалася повернутися додому за два тижні, але цього не сталося. Виклики були такими ж, як і у всіх інших: знайти місце для проживання, розібратися з транспортом, забезпечити ліки та медичну допомогу своїй дитині, знайти одяг, туалетні приналежності тощо.

На другому році повномасштабної війни я зрозуміла, що повинна робити більше, ніж просто чекати. Я зробила перший крок до інтеграції, записавшись на курси німецької мови та почавши шукати роботу. Це залишається моїм найбільшим викликом: зберігати свої професійні навички та використовувати свій досвід на австрійському ринку праці. 

Реальність жорстока. Ти сам зі своїми проблемами в новому середовищі, намагаєшся подолати серйозний мовний бар’єр, борешся з відсутністю соціальних зв’язків і перебуванням поза своєю професійною сферою. Моє рішення залишитися тут до закінчення війни продиктоване лише безпекою та благополуччям моєї доньки. Якби не вона, я б ніколи не покинула Україну. 

“ПРОФЕСІЙНИЙ ІНТЕГРАЦІЙНИЙ ХАБ” 

Я натрапила на набір на програму “Професійний інтеграційний ХАБ” у соціальних мережах і подала заявку. Тоді я була у відчаї і не очікувала, що це так швидко змінить моє життя. На той момент я подала щонайменше 60 заявок на роботу і отримала лише негативні відповіді.

Я вдячна за цю можливість. Це була дивовижна подорож, під час якої я зустріла стільки чудових людей і відновила свою надію на стабільне і нормальне життя. Я підвищила свою самооцінку, покращила своє резюме і тепер розумію, що українські фахівці є сильною конкурентною силою на австрійському ринку праці. 

ПЛАНИ ПІСЛЯ УЧАСТІ У ПРОГРАМІ

Після цього стажування я знаю, що мені потрібно робити, аби бути успішною у своїй кар’єрі тут. Я розумію, як і де розширити свій досвід і як адаптувати його до післявоєнної реальності в Україні, впроваджуючи нові проєкти. Тепер я можу впоратися з новими викликами з більшою впевненістю. Я на шляху до нового життя, і я сподіваюся, що у мене все вийде.

Серія інтерв’ю з учасницями програми “Професійний інтеграційний ХАБ”.