Олеся Кисельова, учасниця програми “Професійний інтеграційний ХАБ” 1.0.

• Вік: 36 років
• Місто проживання в Україні до повномасштабного вторгнення: Київ
• Спеціалізація: Управління проєктами

ПРОФЕСІЙНИЙ ДОСВІД

До повномасштабного вторгнення я займала посаду керівника проєктів у Laba Group, українському стартапі в галузі EdTech. Моя основна відповідальність полягала в керівництві розширення компанії на ринки Румунії та Чехії. Я очолювала креативну команду, відповідальну за розробку маркетингових матеріалів і кампаній, адаптованих для кожного цільового ринку. Ця позиція надала мені можливість застосовувати мої навички управління проєктами, вирішуючи складнощі міжнародних маркетингових стратегій.

Сфера EdTech в Україні нині переживає стрімку еволюцію, спричинену технологічними досягненнями та акцентом на цифрову освіту, що зростає. Незважаючи на виклики, спричинені війною, інноваційні стартапи продовжують з’являтися, керуючись спільним баченням революціонізувати освіту за допомогою технологій.

ВИМУШЕНА ЕМІГРАЦІЯ

Повномасштабна війна в Україні застала мене вдома в Києві. Прокинувшись від звуків вибухів, я усвідомила всю серйозність ситуації. Моїм головним занепокоєнням був мій трирічний син Філ, і я знала, що нам потрібно знайти безпечне місце. Без доступу до автомобіля, знайти альтернативний транспорт посеред хаосу війни було значним викликом.

На щастя, нам вдалося знайти єдиний автобус, що їхав до Рівного, що на заході України. Коли ми виїжджали, звуки вибухів підтверджували необхідність нашого рішення. Після прибуття до Рівного ми відчули певне заспокоєння, яке дало нам перерву від хаосу війни. Через всю невизначеність ми вирішили зупинитися у двоюрідного брата мого чоловіка в Німеччині.

Наше перебування в Німеччині було коротким. На початку квітня 2022 року з допомогою роботодавця моєї сестри, який сприяв переселенню сімей, ми опинилися в Австрії. Хоча Австрія не була нашою початковою метою, безпека та стабільність, які вона пропонувала, підкорили нас, даючи надію на світле майбутнє серед хаосу в нашій Батьківщині.

ЖИТТЯ В АВСТРІЇ

Адаптація до життя в Австрії стала великим викликом для моєї сім’ї та мене. Найбільшою проблемою був мовний бар’єр. Хоча багато австрійців говорять англійською, щоденне життя та вирішення офіційних справ вимагали вивчення німецької мови. Навчання абсолютно нової абетки з нуля було дуже складним. Звикання до іншої культури та способу життя також спричинило додаткові складнощі, особливо для мене. На щастя, мій син швидко освоїв німецьку мову в дитячому садку і потоваришував з іншими дітьми. Однак знайти відповідне житло та зрозуміти системи, як-от охорону здоров’я, виявилося великою проблемою.

Що стосується пошуку роботи, найбільшою проблемою було знайти ту, яка відповідала б моїм навичкам та досвіду. Незважаючи на гарну посаду в Україні, влаштуватися в австрійському ринку праці було важко через відмінності в правилах і сертифікації.

Життя в ЄС принесло як сюрпризи, так і радощі. Громадські послуги працюють безперебійно, навколишнє середовище – чисте, а загальна якість життя – висока. Ми оселилися в чарівному селі Перхтольдсдорф, де щедра австрійська сім’я прийняла нас тепло, ставлячись до нас як до своїх. Їхня доброта глибоко нас зворушила, особливо коли вони подарували іграшки та одяг для мого сина Філа, демонструючи, що в складні часи люди можуть виявляти надзвичайну доброту. Наші стосунки з власниками квартири чудові; ми часто збираємося разом і допомагаємо одне одному. Катрін і Герберт стали для Філа австрійськими бабусею та дідусем, за що ми безмежно вдячні.

Для інших українців, які живуть за кордоном, я раджу наполегливість і ініціативу. Вивчення місцевої мови є ключовим для інтеграції. Знайомство з іншими українцями та використання місцевих ресурсів можуть відкрити двері для можливостей. Крім того, важливо залишатися гнучкими та терплячими, справляючись з підйомами та падіннями життя в новій країні.

“ПРОФЕСІЙНИЙ ІНТЕГРАЦІЙНИЙ ХАБ”

Я дізналася про програму “Професійний інтеграційний ХАБ” через Instagram і вирішила скористатися цією можливістю. Моя основна мета полягала в розширенні знань, встановленні нових контактів і отриманні досвіду в міжнародному робочому середовищі. Досвід перевершив мої очікування в усіх аспектах.

Озираючись назад на моє стажування, я дуже вдячна за цю можливість, особливо враховуючи, що це був мій перший досвід роботи в державному секторі. Спілкування з різноманітними професіоналами з різних сфер збагатило моє розуміння та підвищило мою впевненість. Крім того, знайомство з іншими українськими професіоналами в Австрії було дуже корисним.

Під час роботи в Австрійському інтеграційному фонді я керувала кількома проєктами. Одним із найпам’ятніших завдань була організація презентації про останні світові тенденції в галузі штучного інтелекту, яку я представила під час командної зустрічі. Крім того, я організувала навчальний візит до Австрійського інтеграційного фонду, успішно керуючи заходом 5 квітня 2024 року. Спостерігати за тим, як ідеально проходять ці заходи, стало великим задоволенням для мене.

Робота в Австрійському інтеграційному фонді мала свої труднощі, особливо коли йшлося про організацію культурних заходів. Але мої колеги завжди були готові допомогти, створюючи позитивне і приємне робоче середовище.

Найцінніший урок, який я винесла з цього досвіду, це важливість використання можливостей для розвитку. Прийняття нових викликів не тільки розширило мої навички, але й допомогло мені особисто та професійно зрости.

ПЛАНИ ПІСЛЯ УЧАСТІ У ПРОГРАМІ

Роздумуючи про майбутнє, моє стажування в рамках програми “Професійний інтеграційний ХАБ” значно змінило мої кар’єрні прагнення. Воно розширило мій кругозір, надало безцінні навички та ще більше мотивувало мене сприяти розвитку різноманітності, інновацій та суспільного впливу. Я налаштована використовувати отримані знання для кар’єри в державному секторі. Я хочу зосередитися на просуванні інтеграції, різноманітності та інклюзивного розвитку.

Крім того, мій досвід в Австрії надав мені практичні навички та компетенції, які можуть відіграти важливу роль у майбутній відбудові України. Наприклад, знання, отримані в державних установах, зокрема в управлінні проєктами та організації заходів, можна адаптувати для подібних ініціатив в Україні, організовуючи культурні та громадські заходи.

Крім того, встановлені мною професійні контакти та покращені навички міжкультурної комунікації стануть у нагоді для співпраці України з іншими країнами задля прогресу

Ми розпочинаємо серію інтерв’ю з учасницями програми “Професійний інтеграційний ХАБ” 1.0. Кожне з них розкриває особисту історію вимушено переміщених українських фахівців, які подолали чимало викликів на шляху до пошуку роботи за спеціальністю в Європі. 

Пропонуємо вашій увазі історії неймовірних українських жінок, котрі отримали унікальну можливість інтегруватися до австрійського професійного середовища завдяки нашій програмі.

• Анастасія Тесленко, viennacontemporary
• Олеся Кисельова, Австрійський інтеграційний фонд (ÖIF)
• Олена Терещук, Австрійський інтеграційний фонд (ÖIF)
• Катерина Тебякіна, Європейський форум Альпбах
• Катерина Тимошенко, Caritas Austria
• Христина Скороход, WIENXTRA
• Дар’я Дрюченко, Федеральне міністерство мистецтв, культури, державної служби та спорту Австрії
• Марія Пилипенко, Бельведер
• Мар’яна Стрепко, Федеральне міністерство освіти, науки та досліджень Австрії
• Матільда Чередніченко, Salzberger Kunstverein
• Наталiя Шерімбетова, WIENXTRA
• Вікторія Швагер, Caritas Austria
• Олена Сушкова, ERSTE Foundation

Анастасія Тесленко, учасниця програми “Професійний інтеграційний ХАБ”.

• Вік: 24 роки
• Місто проживання в Україні до повномасштабного вторгнення: Київ
• Спеціалізація: соціальні науки та комунікації

ПРОФЕСІЙНИЙ ДОСВІД

До повномасштабного вторгнення я працювала креативним маркетинг-менеджером у Welltech, українській IT-компанії, що створює додатки для здоров’я та фітнесу.

В Україні очікується, що до моменту закінчення університету ви вже маєте професійний досвід роботи. Це контрастує з Центральною Європою, де молоді люди часто почуваються більш захищеними та мають можливість досліджувати різні кар’єрні шляхи та знаходити свою професійну ідентичність у більш спокійному темпі. З одного боку, українські професіонали мають вражаюче резюме до 25 років, але з іншого, це може бути досить стресовим через необхідність відповідати певним суспільним очікуванням та підтримувати баланс між роботою, життям та навчанням.

ВИМУШЕНА ЕМІГРАЦІЯ

Я жила в Києві, навчалася на психолога в Києво-Могилянській академії та працювала віддалено на Welltech. Я пам’ятаю, що відчувала стрес через велику кількість справ – мені потрібно було скласти іспит Meta Certified Digital Marketing Associate для моєї роботи та готуватися до семінарів в університеті. Проте 24 лютого, як і кожен українець, я прокинулася від звуків вибухів, і раптом все це стало неважливим. Я мусила скасувати іспит. Отримала електронний лист від Києво-Могилянської академії з повідомленням про те, що навчальний процес призупинено на невизначений термін. Усе зупинилося, і нічого, здавалось, не мало значення, окрім людського життя.

Я несподівано переїхала до Австрії. Мій партнер навчався у Відні, і я планувала його відвідати. Іронічно, але у мене навіть був квиток на літак на 26 лютого. Я його так і не використала. Наша реальність кардинально змінилася, і з того часу єдині літаки, що пролітали над Україною, скидали на нас російські бомби. Я повинна була дістатися до Відня з аеропорту Бориспіль за дві години, але це зайняло два дні. Пам’ятаю, як вагалася, чи варто залишатися в Києві.

Через тиждень після повномасштабного російського вторгнення мені зателефонувала подруга і сказала, що чекатиме у Варшаві, доки стане безпечніше. Вона запитала, чи хочу я приєднатися до неї в цій “подорожі”. Отже, ми сіли на евакуаційний потяг до Львова, потім ще один потяг до Польщі, який зупинився посеред поля, оскільки українські пасажирські потяги використовують ширші рейки, ніж європейські. Ми могли слідувати маршрутом лише для вантажних поїздів. Після цього була п’ятигодинна поїздка на автомобілі до Варшави і, нарешті, поїзд до Відня. Я досягла своєї мети 5 березня, що добре пам’ятаю. У той час я щиро сподівалася, що війна не триватиме довго і що я повернуся до Києва за місяць-два.

ЖИТТЯ В АВСТРІЇ

Основною проблемою в Австрії став мовний бар’єр. Я ніколи не вивчала німецької та не планувала переїжджати до німецькомовної країни, тому орієнтуватися в бюрократичній системі без розуміння мови було особливо важко.

Відсутність навичок говоріння німецькою значно обмежила мої можливості працевлаштування. Під час першого року перебування тут я навчалася в магістратурі Центральноєвропейського університету. Незважаючи на те, що він розташований у Відні, це дуже мультикультурний університет, де англійська мова є мовою спілкування. Проте після закінчення навчання я постійно отримувала відмови на роботі і зрозуміла, що знання німецької мови – необхідна умова для професійного розвитку в Австрії.

Жити у Відні дуже зручно. Вулиці безпечні, транспортна система чудова, і місто добре облаштоване для задоволення потреб різних людей. Є багато красивих будівель, які зберігаються і доглядаються, постійні реставрації, що забезпечують збереження історичної спадщини, яка не руйнується і не замінюється новими паркінгами. З іншого боку, я досі не можу звикнути до того, що супермаркети не працюють по неділях, а рівень цифровізації досить низький, порівняно з Україною.

Я дуже рекомендую українцям, що живуть за кордоном, розповідати своїм міжнародним друзям про українську культуру, оскільки вони, ймовірно, знають про неї дуже мало. Навчіть їх кількох простих слів, приготуйте для них традиційну страву або поставте українську пісню. У нас така дивовижна спадщина, і ми маємо всі підстави пишатися нею.

“ПРОФЕСІЙНИЙ ІНТЕГРАЦІЙНИЙ ХАБ”

Я натрапила на оголошення про відкритий набір на участь у програмі “Професійний інтеграційний ХАБ”, переглядаючи Instagram, і воно одразу привернуло мою увагу.

Я була в захваті від можливості отримати свій перший реальний досвід роботи в Австрії, познайомитися з новими людьми та глибше дослідити художній ландшафт цієї країни. Можу з упевненістю сказати, що всі ці очікування виправдалися.

Я в захваті, що була частиною цієї програми. На психологічному рівні я заспокоїлася, коли усвідомила, що я не одна зіштовхнулася з викликом реалізації професійного досвіду в новій країні. Протягом трьох місяців я мала можливість відвідати багато захоплюючих місць і познайомитися з надзвичайно талановитими людьми.

Один особливо пам’ятний момент стався під час однієї з наших ранніх щотижневих командних зустрічей на viennacontemporary. Весь офіс гудів від обговорень, що стосувалися галерей, художників, кураторів і журналістів, до планів приміщень і організації кейтерингу. У той момент я відчула надзвичайне щастя бути частиною такого динамічного середовища. Як людина, яка завжди захоплювалася мистецтвом, участь у створенні масштабного заходу з обміну мистецтвом, як viennacontemporary, була неймовірно надихаючою.

Робота може бути доволі веселою, особливо коли такі завдання, як відвідування відкриттів галерей, входять до посадових обов’язків. Ще важливіше, що робочі місця, які пріоритезують добробут співробітників, досягають більш успішних результатів. Крім того, я зрозуміла важливість мережування. Налагодження зв’язків з людьми, які є професійно або особисто цікавими, може призвести до майбутніх співпраць, навіть якщо спочатку вони здаються малоймовірними.

Найцінніший урок, який я винесла з інтернатури, це те, що особисте задоволення та успіх тісно пов’язані з участю у діяльності, яка є особисто значущою.

ПЛАНИ ПІСЛЯ УЧАСТІ У ПРОГРАМІ

Стажування дало мені чітке розуміння мого професійного шляху. Незважаючи на попередній досвід роботи у сфері комунікацій та маркетингу в різних організаціях, я ніколи раніше не працювала у сфері мистецтва та культури до цього стажування. Тепер я впевнена, що хочу продовжувати цей шлях.

У нас багато творчих і талановитих людей, які роблять внесок у культурну сферу України, незважаючи на складні обставини. Хоча деякі українські художники вже відомі в усьому світі, інші залишаються невідомими для широкої публіки. Наша мета – будувати мости та з’єднувати українських культурних діячів з їхніми європейськими колегами. Однак це також включає нагадування нашим співвітчизникам про великі культурні досягнення, які ми вже маємо – письменників, поетів, драматургів та художників, які переслідувалися або були привласнені російським імперським режимом. Необхідно пам’ятати про забутих і повернути їхню спадщину. Сподіваюся, що одного дня українські музеї будуть настільки ж популярні серед іноземних відвідувачів, як і такі установи, як Альбертіна чи Музей Леопольда.

Серія інтерв’ю з учасницями програми “Професійний інтеграційний ХАБ”.