18 Лютого 2025
Анастасія Гаценко: “Ніколи не мовчіть про війну”
Анастасія Гаценко, учасниця програми “Професійний інтеграційний ХАБ 2.0” (KDZ Центр досліджень державного управління)
Вступ
- Вік: 24 роки
- Місто проживання в Україні до повномасштабного вторгнення (вимушеного переміщення): Київ
- Спеціалізація: Міжнародні відносини, міжнародні публічні справи
ПРОФЕСІЙНИЙ ДОСВІД
До повномасштабного вторгнення і до сьогодні я очолюю молодіжне крило ГО “Пан’європейський Союз України”, а саме Paneuropa Kyiv. Також я була експерткою у аналітичному центрі ADASTRA, де фокусувалася на темах євроатлантичної співпраці та інформаційної безпеки. Окрім того, у мене є досвід стажувань в Україні, пов’язаних з моєю сферою. Наприклад, у 2020 році я мала можливість пройти стажування в Офісі Віце-прем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.
Вибираючи професійний шлях, я прагнула поєднати все, що мене цікавить і надихає. У різні періоди життя я хотіла стати журналісткою, режисеркою, сценаристкою, детективом тощо. У певний момент я усвідомила, що дипломатія охоплює всі ці елементи, і досі вважаю, що це так.
ВИМУШЕНА ЕМІГРАЦІЯ
Війна застала мене у моєму ліжку в Києві близько 5 ранку. Я почула вибухи, і мої вікна тремтіли. Я вийшла з кімнати, щоб запитати у батьків, що відбувається, і отримала моторошну відповідь від батька: “Путін оголосив війну”. Іронічно, але в ніч з 23 на 24 лютого я щойно почала читати книгу “Нічого не є правдою, і все можливе: сюрреалістичне серце нової росії” Пітера Померанцева, все ще вірячи, що війна неможлива.
Я приїхала до Австрії наприкінці травня 2022 року після того, як у січні 2022 року подала заявку на другу магістерську програму в Центральноєвропейському університеті. Коли почалося повномасштабне вторгнення, я сказала собі: якщо отримаю стипендію від CEU, я скористаюся цією можливістю; якщо ні – залишуся в Україні. 1 квітня, що іронічно, у День дурня, я отримала підтвердження та запрошення від CEU.
ЖИТТЯ В АВСТРІЇ
Головні виклики, з якими я зіткнулася в Австрії, пов’язані з відмінностями у робочій культурі. В Україні я звикла до того, що можна спланувати і організувати подію за дуже короткий термін, навіть на наступний день. Однак в Австрії бронювання приміщень, координація логістики та навіть домовленість про телефонну розмову потребують значно більшого попереднього планування. Адаптація до такої структурованої та заздалегідь спланованої системи стала для мене викликом.
Найбільшою перешкодою для мене стало працевлаштування. Це зайняло близько дев’яти місяців, з різною інтенсивністю подачі заявок та численними співбесідами, перш ніж я нарешті змогла отримати стажування завдяки програмі “Професійний інтеграційний ХАБ”. Зазвичай після співбесіди я отримувала відмову, а на мої запити щодо зворотного зв’язку або не відповідали, або говорили, що все добре, але просто було багато кваліфікованих кандидатів. У 2023 році мені вдалося отримати онлайн-стажування в Нідерландах, але не в Австрії.
Я зіштовхнулася з багатьма стереотипами про Україну, серед яких: “Українська мова – це просто діалект російської, так?”, “Це просто війна Путіна”, “В Україні немає технологічного розвитку”, “Російську мову заборонили в Україні, тому вони прийшли захищати людей”, “Українська культура не така розвинена, як російська”.
Моє послання до українців за кордоном: поважайте місцеву культуру, мову і традиції, але також допомагайте своїм друзям за кордоном дізнатися більше про Україну, і ніколи не мовчіть про війну.
“Професійний інтеграційний ХАБ”
Я б описала “Професійний інтеграційний ХАБ” як платформу підтримки, яка допомагає переміщеним фахівцям орієнтуватися на ринку праці, розвивати нові навички та отримувати доступ до значущих можливостей працевлаштування.
Найбільшим здивуванням щодо австрійської корпоративної культури стало те, що, всупереч поширеній думці про холодність і стриманість австрійців, я побачила їх надзвичайно привітними, теплими і легкими в спілкуванні, коли починаєш з ними працювати. Хоча спочатку побудова зв’язків може здатися складною, як тільки ця початкова перешкода подолана, австрійці виявляються одними з найбільш дружніх і відкритих людей, яких я зустрічала.
Мої ключові висновки щодо австрійського професійного середовища: мої австрійські колеги цінують чітке та пряме спілкування, встановлюють конкретні очікування щодо термінів, обов’язків та результатів. Це допомогло мені покращити свої комунікативні навички. Крім того, в австрійській робочій культурі велика увага приділяється балансу між роботою та особистим життям, що вплинуло на мій погляд на продуктивність, навчивши мене приділяти увагу добробуту поряд із ефективністю.
Мій досвід роботи з міжнародними стейкхолдерами мав вирішальне значення для розвитку інклюзивної комунікації. У свій перший день стажування я допомагала долати міжкультурні розбіжності з узбецькою делегацією, а зараз я підтримую потенційний проєкт з українськими представниками. Крім того, коли я зіткнулася з несподіваними змінами дедлайнів проєкту, я спиралася на свій досвід роботи в умовах високого тиску в Україні, де швидке прийняття рішень часто є важливим. Моя здатність зберігати спокій і зосереджуватися на рішеннях виявилася дуже корисною під час підготовки заявки на участь у програмі HORIZON.
Один із найважливіших моментів програми, який я запам’ятаю на все життя, – це поїздка до Граца і можливість зустрітися з австрійською та українською арт-спільнотою. Для людини, яка не є глибоко залученою до світу мистецтва, цей досвід став особливо пізнавальним і надихаючим.
ПЛАНИ ПІСЛЯ УЧАСТІ У ПРОГРАМІ
Участь у програмі “Професійний інтеграційний ХАБ” підкреслила важливість створення інклюзивних робочих місць, де будуть комфортно почуватися люди з різним походженням. Спостереження за зусиллями програми, спрямованими на підтримку переміщених фахівців, сформувало моє прагнення зробити свій внесок в ініціативи, що сприяють різноманітності, справедливості та інклюзії. Цей досвід мотивував мене шукати ролі, які відповідають цим цінностям, і активно сприяти створенню інклюзивного середовища.
Працюючи в Австрії, я зрозуміла, що можу слугувати мостом між українською та австрійською професійними спільнотами. Розвиваючи зв’язки та сприяючи партнерству, я прагну підтримувати ініціативи, спрямовані на відновлення, розвиток та розбудову потенціалу України. Наприклад, я бачу потенціал у поєднанні австрійського досвіду у сфері державного управління, сталого розвитку та врядування з українськими муніципалітетами, які проводять реформи децентралізації.
Фото: Valerie Loudon